Щодня, заплющуючи очі, накриваючи подушкою з вій очне яблуко, всі ми думаємо про відносне "завтра". Про те "завтра", яке ніколи не настане. Прокидаючись зранку наше "завтра" стає буденним "сьогодні". І в цьому немає нашої провини, це лиш підлість часу.
Ви пам'ятаєте перші дні свого життя? А кожен шматок дитинства? Чи може, свої перші спроби сказати "мама"?
Ви гадаєте, що через десять років безтурботно витягнете з пам'яті сьогоднішній літній день, та як би не так.
Нібито рік чи два - не надто велика величина, а якщо подумати, що через рік ми вже не згадаємо якого кольору на нас був джемпер, ми не згадаємо, з якими печивом пили чай, і ба більше, напевно тих людей, що розділили сьогоднє тепло більше не буде поруч.
Життя безсумнівно коротке, але воно коротке "потім", зараз ж здається вічним, тому ми й сидимо перед порожньою кіноплівкою замість того, щоб її заповнити.
Створи свій фільм, а не дивись чужі.