І так..початок мовчання розпочав свою дію необережно, але з повною сейозністю..мені 23 уже четвертий день, але кожен день не розпочинається з привичного для мене "доброго ранку". І найстрашніше те, що розумово і навіть емоційно я уже менше заглядаю на телефон чи раптом не прийшла смс чи пропущений дзвінок. Все частіше залишаю телефон дома та не тримаю в руках коли на роботі. Дивлюся прогноз та одіваюсь по погоді, адже знаю, що жодне слово не зігріє чи дасть прохолоду. Відганяю думки і сміюсь від проблем. Зависаю в інеті виключно на сайтах з татуюваннями і упевнююсь в тому що бажаю відчути цей біль на тілі. Ось що означає - готовність терпіти))
Розумію, що у любові нема розмірів, ідеалів чи накачених м"язів..У любові є так або ні. Шкода, що тільки ти вибрала ні.
Тишина глушить..тобі так само? Чи може ти береш той клятий телефон і хочеш подзвонити мені, але не наважуєшся і чекаєш..чекаєш тиждень…Цей тиждень для мене - вічність. І коли вона проходить, я розумію, що не хочу щоб ти брала до рук телефон і казала щось неясне для початку розмови. Якщо вирішила йти - йди.