Мої легені перенаповнюються буденим запахом сирості…
Осіння настольгія за минулим цілком переслідує мене,
бродячи по таких пустих і знайомих вулицях,
шукаючи те, у що можна закутатися,
мої очі все одно шукають тебе.
У лиці незнайомиці, щоб уникнути самотності, бігаю, розшукую хоч подих твій, запах чи силует.
Перенаповнююсь абсурдом, я нічого не хочу, лиш вимагаю твоїх вуст смаку мед.
Затаївшись у тумані, втікаючи далі, у інші галактичні світи, ти зруйнував мій і я тепер не маю куди піти.
У чорних кварталах, пустих квартирах своєї душі, яку покинув ти, затаюсь я навіки, щоб не бачити твоєї втіхи, що біль у моє життя приніс назавжди.
Поцілуй мене палко, поцілуй мене сильно, покажи, як ненавидиш те, що було, давай, стріляй уже востаннє, вбий усе що, у мені до тебе жило.