Одного разу, повернувшись сонна з чергового типового матового робочого дня, вночі, стомлена ти, крокуючи до однієї з кімнат, шукаючи якусь дрібничку наприклад ножиці, несподіваючись нінащо з взагалі байдужим поглядом ти мимоволі помічаєш якийсь незрозумілий предмет чи то книжка чи то зошит і ти розумієш що це саме той твій страрий записничок…Здригнучись незважаючи на пронизливий біль у ногах та втому секундно у тебе очі запалюються ніби справді там горить якесь полумя і виникає якась негайна потреба заглянути у те віконечко твого минулого, того чого ніколи не відчуєш, не повернеш…Ти запарюєш чай та сівши у ліжко ти починаєш пронизуватись тим чим ти колись жила, сторінка за сторінкою, слово за словом ти невідриваючись полинаєш все глибше і глибше у ті спогади, у те інше життя. Ти починаєш згадувати тих протертих часом і твоєю зайнятістю друзів, тих, якими ти жила, яких уже немає поряд, твоя вина була чи когось іншого - неважливо, просто час розєднав вас назавжди і ти відчуваєш ту пустоту у своїй душі, ніби незаповнене місце, куди уже ніщо не повернеться і для чогось нового воно є неосяжним, це просто простір якій завжди буде нічиїм, тяжкою ношою втрати. Перепрочитавши і немовби позбувшись амнезії, ти згадуєш всі історії, ситуації, забувші листи, такі примітивні але значущі їхні поради, які ти переживала. З слізьми на очах у тебе відчуття ніби тебе на частинки розривають ті спогади, ти просто дочитуєш останій листок і вернувшись у реальний світ, ти береш цей записник кладеш у тумбочку, зробивши висновки, ти розумієш, що є важливим у цьому примітивному світі з відтінком черствості, а що у порівнянні є непорібством. Нехай у кожного в житті у саме ту хвилину усвідомлення нещасливості себе, знайдеться саме той записник, якій допоможе не потрапити в наповп безсерддя.