…Ти не знаєш що саме ти відчуваєш до нього: симпатія, захоплення? Невідомо. Відоме лиш одне, обоє хочете бути разом…
Пройшло стільки часу. І пройшов він не намарно. Хоч скільки ти всього пережила, скільки всього сталось, скільки нервів собі «з’їла», це все не намарно… А знаєте чому? Бо ти визначилась. Визначилась із рішенням, із тим, що відчуваєш до нього. І це зовсім не симпатія чи захоплення..це щастя. Таке солодке та заманливе. Воно просто обійняло тебе ззовні, а зсередини..зсередини обійняло несамовите почуття. Питають що з тобою, а ти не можеш пояснити. Це таке почуття, яке окреслити дуже важко. Коли в животі метелики, а в голові плутанина поміж якою лазять тараканчики. Це коли від одного його погляду серце просто завмирає. Коли від одного його дотику серце б’ється швидше, а метеликів у животі стає так багато, що стає аж лоскотно і появляється важкість у шлунку. Коли важко саме йому висказати що у тебе на душі. Коли біля нього ти стаєш не собою, а сором'язливою дівчинкою. Коли бажаєш його обійняти, але не можеш, бо думаєш собі: «А що скажуть інші?» Коли від одного його слова ти усміхаєшся і поводиш себе, наче дурненька. Це коли..коли просто неможливо описати все до кінця словами. Ви напевно вже здогадались, а може і хочете запитати: «Що це?» А я відповім. Це Кохання. Можливо, хтось скаже, що воно дитяче…можливо…але воно щире.
Тепер ти ніколи таке щастя не проміняєш..ні на що. Кажуть, що кохання в ранньому віці не буває. І ті, хто таке кажуть – помиляються. Всі люди різні. Всі мають свій темперамент, свій характер, свої почуття. Хтось ще не зрозумів що таке «кохати», бо не стикався з такими речами. А хтось навпаки покохав. І не хоче відпускати тої людини. Хоче радіти з нею. Говорити з нею. Обійматись з нею. Хоче просто бути поруч…