Від імені Дженні:
Ммм…який він гарний, вишуканий, елегантний і ще можна багато прикметників добирати який він є. А які квіти, мої улюблені. Цікаво звідки він це дізнався? Але це все так романтично. Ось зараз ми їдемо, як він сказав до «найбільшого сьогоднішнього сюрпризу». Я вже не може дочекатись, щоб побачити що це таке він задумав. Ми вже їдемо пів години. Щось довгувато…
- Ед, ти що мене викрасти хочеш? Чого так довго їдемо?
- Ну, мила, нам ще трошки. А про ідею з викраденням…слухай, хороша ідея. – він усміхнувся, а я його легенько вдарила по плечу від чого його усмішка стала ще більшою і ще більш неповторнішою. За такий невеликий проміжок часу я в нього закохалась по самі вуха. І мені здається, що це взаємно, якщо слова Стіва – брехня.
- Ну ось, мила, ми приїхали. Але пообіцяй, що своїми враженнями поділишся зі мною, добре? Просто цікаво чи тобі сподобається це місце.
Я була, якщо чесно вражена такими словами. Що ж ТАКОГО від підготував для мене..для нас? Я вийшла з машини, розвернулась, а переді мною красувався будиночок біля озера…В мене просто відняло дар мовлення. Яка ж краса. Нарешті природа, а не цей загазований Нью-Йорк. Але як тут гарно…Невже така краса для нас двох? Лише для нас? Я просто вражена…Все, що я могла зробити – це міцно-преміцно обійняти Еда і сказати на вушко тихенько-тихенько: «Дякую тобі за цю красу». Він обійняв мене у відповідь і поцілував у маківку. А це мило :) .
- Я дуже радий, що тобі сподобалось. Але це лише перше враження, це лише обгорточка. Ходімо я тобі покажу його зсередини. – відповів хлопець.
Ми пройшли пару метрів до будинку. Сам будиночок був дивно побудований. Цим він і притягував. Сам по собі він був маленький, але дуже затишний. А от те саме місце, де ми мали бути удвох знаходить одразу ж біля будиночку. Це наче місток над потічком. Покриттям місту є дах із сіна. Під ним є диванчик, столик, ліжко для масажу. А от під містком на ланцюгах прикріплене таке собі гніздечко для закоханих. Там було багато подушок, а ще дві тарілки, два стакана, дві вилочки, дві ложечки і багато-багато всякої смакоти. Ось тут я зрозуміла де саме ми будемо з ним. Це надзвичайне місце. Я запам’ятаю його надовго. Ось ми залізли в те гніздечко. Поки я туди добиралась, встигла подряпати ногу. Ед одразу приніс бинт, перекис і обробив мою подряпину. Який ж він турботливий…
Протягом двох наступних годин ми їли, розмовляли, дуріли, кидались подушками. В двох словах – поводили себе, як малі дітки. І це мені подобалось. Тоді після цього всього ми просто лягли і дивились на зорі. Як романтично… Я згадала слова Стіва і аж здригнулась.
- Що сталось? Тобі тут не подобається? Може ми підемо в інше місце? – турботливо запитав Едді.
- Ні, ні все гаразд. Мені тут дуже подобається. Найголовніше, що ти поруч.
- Ні, я відчуваю, що щось сталось. Розкажи мені.
- Просто я сьогодні зранку із Стівом переписувалась і він мені написав…написав, що ти зі мною насправді лише через те, що я популярна. Сказав, що таким чином ти хочеш добитися піку популярності. А коли ти це зробиш, то покинеш мене. – після цих слів сльозинка покотилась по моїй щоці і приземлилась на його сорочку.
- Ах..Стів..Дженні, мила моя Дженні, я сказав це Стіву, бо не можу йому довіряти. Хоч ми вже довго дружимо, відкритись я йому не можу. Не можу і не зможу, бо знаю, що якщо знає він, знають всі. Тому сказав йому те, що перше в голову встрілило. Є лише одна людина, якій я починаю відкриватись. І це ти. Тільки з тобою я можу ось так спокійно поговорити. Тільки з тобою мені так добре. Не плач, вибач мені такому дурневі, будь ласка. Я обіцяю, що більше ніколи тебе не скривджу. Ніколи. Обіцяю. – сказав, витираючи своєю сильною долонею сльози на моєму обличчі. Він наблизився до мене ще більше і наші погляди зустрілись. Ми притягувались ще більше і більше. І ось між нашими устами відстань в 1 міліметр і він здолався. Ми злились у лагідному, чуттєвому і повним кохання поцілунку. Так ми говорили, лежали, обіймались та цілувались аж до ранку, а потім, як маленькі дітки позасинали.