Від імені Дженні:
Отже, він запросив мене на побачення…Що? ПОБАЧЕННЯ? Це зараз сон чи реальність?
- Діііі, вщипни мене!
- Джен, з тобою все добре? До речі, що там твій Ед? – із зацікавленням мовила подруга.
- Вщипни кажу тобі, але не сильно! – після цих слів вона зробила те, що я її попросила.
- Ауч! Та ж не так сильно! Значить не сон, а реальність…YEEEEES!!! – почала я бігати по всьому дому, почала кричати, як навіжена. Яка ж я була рада…справді моїй радості не було меж…
- Ей, Дженні, вважай, бо ще щось зламаєш, або впадеш! Заспокойся, все добре. Ну так що там Ед? Як поживає? – спочатку Ді мене заспокоїла, а тоді запитала з такою цікавістю, ніби її справді хвилює моє особисте життя. В неї ж хлопця ще немає..Але я планую їй когось підшукати.
- Ем…та що тут казати…ДІ, МОЯ ДІ, ВІН ЗАПРОСИВ МЕНЕ НА ПЕРШЕ ПОБАЧЕННЯ! – і кинулась я в обійми моєї найкращої подруги. Вона як завжди пораділа за мене. І за це я її люблю. Люблю за те, що вона щира, щедра і дуже-дуже хороша.
Мої очі навернулись на годинник. Зараз 14:17. А мені потрібно о 18:30 вже бути готовою. Часу обмаль, потрібно збиратись. Перш за все я пішла в душ. Помила волосся, змила із себе ці всі емоції та водночас переживання, адже це моє перше побачення в Нью-Йорку. І перший хлопець на цьому материку. Хвилювання просто затьмарили мою голову. Адже це перший раз ми з ним будемо сприймати один одного не так, як завжди, а якось по особливому, будемо ближчими і «більше, ніж друзі». І так, душ – готово. 15:26. Хмм..ще є трохи часу. Пора вибирати плаття. І тут я застрягла. Застрягла на цьому рівні. В мене є стільки всього, а підібрати ну нічого не можу! Покликала Ді, щоб вона мені щось підказала.
- Ну ось дивись. Якщо це перше побачення, а це ще й літо, то потрібно одягнути щось легеньке і не дуже вульгарне. Ти ж ще молода, тобі потрібно підтримувати природну красу, а от я…Ех…Ось, думаю це буде ідеальне. І літнє, і кольорове, і тобі дуже личить.
- Дякую, дуже-дуже-дуже дякую, Ді. Справді. Спасибі тобі. – знову обійняла я подругу.
Так, вдягнулась, намалювалась, зачіску зробила, зуби про всяк випадок почистила тричі, поклала всі необхідні речі в сумку. 18:35. ЩООО?
- Все, Ді, я побігла!! Буду пізно або й взагалі зранку!
У відповідь мені подруга прокричала: «Удачі тобі! Я буду тримати за тебе кулачки!»
Від імені Еда:
Так-так-так. Вона погодилась! Який же я щасливий…Так, пора збиратись. Все як завжди: душ-одяг-зачіска-квіти. Я дізнався, що її улюблені – рожеві троянди. Замовив в Інтернеті цілий кошик, який налічує в собі 51 троянду. Обіцяли, що привезуть о 17:00. Як я на це надіюсь.
Тааак…17:30, а квіти ще не доставлені. А хвилювання…моє серце не може зупинитись битись таким швидким темпом. Всередині мене наче вогонь горить. Але не від злості, а від пристрасті, очікування і хвилювання. Ну ось дзвінок у двері.
- Доброго дня! Це ви замовляли 99 троянд?
- Доброго. Еммм…я замовляв 51. І ще одне: чому ви запізнились на цілу годину?
- Вибачайте, просто замовлень багато дуже. Переплутав. Я можу зараз поїхати і поміняти вам.
- Ні-ні. Мені 99 дуже підходить. Головне, що вони рожевого кольору. Дякую.
Я заплатив і зачинив двері. Ммм…як вони гарно пахнуть. Одразу про неї нагадують. Ой, забув про духи. 18:20. Ну все, з Богом. Я вийшов і направився до нашого пункту зустрічі.
Прийшов. Рівно 18:27. Якщо чесно, то люди на пляжі дуже дивно на мене дивились. Ну звичайно, стоїть собі посеред пляжу 20-тирічний хлопець із величезним кошиком троянд. Що тут дивного?
І тут я бачу її. Йде пришвидшеним кроком. Спішить. Як я вже хочу її обійняти, пригорнути і поцілувати…Вже наближається. Яка ж вона красуня у мене. Така витончена, струнка наче берізка. Бачу її – і на устах появляється усмішка від вуха до вуха. Ось, вже підійшла.
- Привіт, вибач за запізнення, я більше так не буду. – невинно промовила.
- Привіт. Та нічого, все гаразд, я сам недавно прийшов :) Ти дуже гарна…дуже! А це тобі невеличкий букетик :) . – простягнув я кошик.
- Нічого собі «невеличкий». Але такі гарні. Дякую, мені дуже приємно. – вона наблизилась до мене і поцілувала у щічку. Як це мило. І так ніжно…
- Але сюрпризи тільки починаються. Тому запрошую тебе до машини. – Ми підійшли до автомобіля і я, як справжній джентльмен, відкрив їй дверку, вона сіла, тоді я закрив, квіти поклав на заднє сидіння. Сів за кермо і ми рушили…Як я надіюсь, що їй сподобається це місце…