Від імені Дженні:
Поки я гуляла з Едом та нашими тепер спільними друзями, я зовсім забула про Діану. Вона дуже хвилювалась. Це проявилось в тому, що вона мене шукала по всьому районі. І все-таки знайшла. Вона на мене накричала, щоб я більше так не робила, щоб повідомляла її куди і коли я йду, бо я ще мала і бла-бла-бла. Зараз вона нагадувала мені мою маму. Саме через такі докори я переїхала до моєї Ді. Ну цей раз їй прощається і це лише через те, що в мене дуже хороший настрій :) . Та недовго в моєму животі літали метелики. Після одного моменту там появилась тяжкість, в горлі комок, а на очах крапельки сліз. Саме зараз я маю намір розказати про цей болісний для мене момент.
Отже, як зазвичай, ввечері я люблю посидіти в Інтернеті, попереписуватись з друзями, поговорити в скайпі. І ось заходжу я на Facebook, а тут мені пише Стівен. І так, раніше він вже згадувався, але я хочу зараз детальніше про нього розказати. Стівен – мій практично найкращий друг. З віком він на пів року від мене старший. Ми з ним можемо говорити про будь-що годинами. Я знаю, що я йому подобаюсь, але це нашій дружбі не заважає. Ось наша переписка:
Стів: Привіт, маленька. Я не хочу тебе розчаровувати, але…
Я: Привіт, Стів. Що сталось? Розказуй вже і негайно. Ти ж знаєш, що я не люблю довго чекати, щоб почути якусь інформацію.
Стів: Хехе, так, знаю :). Якщо ти зараз стоїш, то краще сядь або взагалі ляж. Просто Ед…він не такий як ти думаєш. Він противний і підступний. Він хоче тебе використати задля популярності в коледжі…Розумієш мене?
Я: Що? Що ти написав??? Ти в своєму розумі? Він би такого ніколи не вчинив, НІКОЛИ.
Стів: Хочеш вір, хочеш не вір. Але потім щоб нічого мені не казала. Я попереджаю.
Я просто виключила нетбук, відкинула його в інший бік ліжка, а сама склалась в клубочок і думала…Думала над тим, що мені написав друг. Чи правда це? Чи можу я йому вірити? Чи Ед дійсно такий підступний, чи хороший і милий як він себе показав? Хоч в серці стало важко, але я все рівно не повірю. Я просто не можу повірити тому, що написав Стів. Це очевидно неправда. Він напевне таке написав через ревнощі, точно! Я вже хотіла вийти прогулятись, як почула, що хтось дзвонить…Номер невідомий…
Від імені Еда:
Придумав…Це місце чарівне. І вона буде ним дуже-дуже задоволена. Але тепер головне, щоб вона погодилась…Ой, я не маю її номера телефону. Де ж взяти? О, Кетрін точно знає, вона ж з нею в одній групі.
- Кетті, привіт. Це Ед. Пам’ятаєш такого?
- Так, звичайно. Чого телефонуєш?
- Слухай, не могла б ти мені дати номер Дженніфер Кріс?
- Ааа, Дженні? Записуй.
- Добре, дякую, па-па, з мене шоколадка.
- Чекатиму, удачі.
В одній руці її номер телефону, в другій мій мобільний. Дзвонити їй – руки трясуться. Але якщо я вже наважився на це, то потрібно довести справу до кінця… Набираю номер…Гудки-гудки-гудки…Коли ж вона підніме трубку? І ось я чую її голос, такий милий і чарівний, зовсім інший, ніж вживу.
- Алло. – а я не можу нічого сказати…як баба, чесне слово. Так, Едвард Хонакер, зберися.
- Привіт, Дженні, це Ед. Знаєш такого? – у відповідь смішок.
- Звичайно, що знаю. Звідки в тебе мій номер? І чому телефонуєш?
- А це секрет. Чого телефоную? А хочу тебе запросити в одну місцину ввечері. Ти не проти?
- Я тільки за, а то вдома вже не можу всидіти.
- Чудово! Тоді о 18.30 на місці, де ти вчора впала? – ми обоє засміялись.
- Окей. Я не запізнюсь, обіцяю :) .
- З нетерпінням чекатиму.
Вона усміхнулась і поклала трубку. А ось тепер найважча частина дня..чи то вже вечора..Потрібно хоч якось приготуватись до цього «першого побачення». 