Від імені Еда:
На днях грав я у пляжний волейбол. Стівен зі всієї сили кинув м’яч у воду, а діставати його прийшлося кому? Звичайно ж мені. Я завжди крайній. Ну і я побіг за м’ячем, поки його ще не забрав океан у свої глибини. Коли ловив його, напевне випадково набризкав водою на одну дівчину. Коли я підійшов ближче, щоб вибачитись, то не міг повірити своїм очам. Сама Дженіфер Кріс – найпопулярніша дівчина коледжу, в який я збираюся поступати восени. Вона мені, скажу чесно, сподобалась одразу. Але що коїться за цією обгорточкою я ще не вивчив. Ми познайомились. Але я помітив, що біля неї лежала ще одна дівчина з набагато гарнішою фігуркою. Саме такі, як вона мені подобаються. Але Дженні сказала, що вона спить. А шкода. Протягом наступних трьох днів я її зовсім не бачив. Ні Джен, ні її подруги чи то сестри, не знаю. Мене опанував чи то сум, чи то навіть не знаю що. Просто було велике бажання побачити Дженіфер. Вона мене чимось вразила. Напевне своєю посмішкою, очима, вимовою, сміхом, голосом…Ой, Ед, знову тебе опановують такі чари, як кохання. Головне цього разу не схибити. І ось! ОСЬ я її бачу. Вона біжить просто на мене. Чи хоче так обійняти чи просто у неї вже не все добре з головою? Хоча на рахунок другого варіанту…я більше до нього схильний, бо такий як я їй точно б не сподобався. І вона приземлилась. Прямо перед моїми ногами. Яка ж вона зараз мила, навіть якщо вся в піску. Старається витерти свій одяг…Така доросла, але всередині як дитина. Здається, я починаю вивчати начинку цукерки. Я запропонував їй прогулятись, дізнатись один одного краще. Ну…що я можу сказати…вона ЧУДОВА!!! Але сказати їй це я не можу, бо втрачу свій статус. А я за статусом гордий і крутий. І взагалі в Нью-Йорку мене знає багато народу. Маю дуже багато друзів тут. Тому в коледжі думаю, що пристроюсь. Ми так гуляли недовго, бо зустріли моїх давніх друзів. Ми всі привітались, вони також привітались і з Дженні. Ну звичайно, що вони знають її, хто ж її не знає :) . О ні, тільки не Стівен. Не люблю я його. Хоча ми дружимо, але відкритись я йому не можу. Та й взагалі я ще ніколи нікому відкритись не зміг. Дотепер. Але відчуваю, що Джен – це така людина, з якою мені добре, якій я зможу поділитись усім. І навіть своїм серцем, своєю душею і одним з двох колечок. Стів запитав мене що в мене з «міс популярність». Ну а я сказав те, що перше мені прийшло в голову. Сказав, що просто використаю її заради популярності. Як я надіюсь, що ці слова до неї не долетять.
Завтра, якщо буде можливість, я б хотів її запросити кудись ввечері. Але ще не знаю куди. Я з сім’ї небідної, але я не знаю такого місця, де їй би запам’яталось це перше побачення, якщо це так можна назвати, назавжди, на все життя. Хоча…придумав… 