«…і сказав він: «Чи вийдеш ти за мене заміж?…».
– Ну давай скажи йому ТАК, скажи це! Іііі ЩО? Немає Wi-Fi? А як же фільм? Я його недодивилась…Сенс життя втрачений. Ну і як я тепер буду жити? Я ж не знаю що вона йому відповіла! – кричала я у домі, як скажена.
– Ей, Дженні, заспокойся. Це ж лише фільм, а не реальне життя. І взагалі ти щось тепер захопилась романтичними жанрами то книжок, то фільмів, то серіалів. Може ти закохалась? Ну…розказуй давай усе! – відповіла на мої гучні крики Ді.
– Та ні, нічого такого, справді. Просто чомусь захотілось такого подивитись, почитати… - говорила я крізь зуби, щоб не розказати найпотаємнішого. Зараз я розказувати про свою симпатію нікому не хочу, бо ще сама до кінця не впевнена чи симпатія це взагалі? Чи просто захоплення його зовнішністю і тілом?
Від того моменту, нашої зустрічі, нашого знайомства пройшло 3 дні. Весь цей час я просто дивилась фільми(як ви вже зрозуміли, це були мелодрами), серіали, читала книги(романи). Це мене так захопило, що я навіть уваги не звертала на свою подругу, на океан, на пляж. Все, що я бачила – це книга і ноутбук. І цей переривний момент у фільмі, розмова з Ді мене так розізлили і спантеличили, що я різко вийшла з дому, грюкнувши дверима. Все, чого мені хотілось зараз – освіжитись в прохолодному океані. Я так швидко бігла по піску, що ноги мені самі заплутались і я впала. А впала комусь прямо під ноги. І одразу думка в голові: «Головне, щоб це був не він!» Але як завжди думки мої були не на моїй стороні. Це таки був він. Зараз я виглядала, як повна дурепа з піском у волоссі.
– Ти чого так біжиш? Мало не забилась. – запитав він у мене, коли я підвелась.
– Ем..та я просто так хотіла по пляжу пробігтись. – ну а що я ще мала сказати? Не буду ж я казати, що я в депресії через те, що не відчуваю між нами взаємності. Після цих слів він просто усміхнувся.
– До речі, привіт, Джен. Я тебе не бачив вже 3 дні. Чому не приходиш? – запитав він мене так, ніби хотів наказати за щось. Це так мило…А яка в нього зморщечка між бровами. Він такий мі-мі-мі^^ Такий, ніби з якогось фільму…Так, Дженні, зберися. Ти в нього не закохана, не закохана, НІ…ВСЕ-ТАКИ ЗАКОХАНА!!
– Привіт, Ед. Та щось часу й не було. З друзями гуляла, до батьків їздила…
– Ну раз я тебе вже тут зустрів, то не хотіла б ти піти прогулятись, ближче познайомитись? – запропонував він. Ну звичайно ж я погодилась. Ми йшли вздовж Набережної. Під час нашої прогулянки він вибирав піщинки з мого волосся. Це було так мило. Я просто розтанула. Говорили ми про все на світі: про друзів, про коледж, про його сім’ю та мою, просто те, чим він любить займатись у вільний час. Отже, він – Едвард Хонакер із Сан Дієго, але живе тут, в Нью-Йорку. Старший від мене всього на 3 роки, 17+3 = 20 :). Батьки зараз в Маямі. Виникло питання «чому він не з ними?». Так як він мені пояснив, то в нього тут друзі і взагалі його життя лише в Нью-Йорку. Загалом я про нього тепер знаю більше, ніж про Ді :) . От до чого призводить кохання…Ось нам назустріч йшла компанія молодих людей, підлітків мого віку. Він пішов пришвидшеним кроком до них. Вони обійнялись, з дівчатами він привітався поцілунком у щічку. Ось вони ревнощі. Вже думала, що вони не прокинуться. Ось ту блондинку я просто зараз заколоти хотіла, коли вона полізла до нього обійматись. А взагалі я їх всіх знаю, ну знайома частково. Вони всі з мого коледжу. Ну а мене…ну а мене вони ясне діло знають. Я ж «міс популярність».
Після їхніх обіймів я почула від них усіх: «Привіт, Дженні! Як давно ми тебе не бачили. Як ти?» - Поки я говорила з дівчатами, Стівен(на 2 роки старший від мене) відійшов від нас і почав про щось розмовляти із Едом. Цього я вже не чула, а хотілось би.
Стівен сказав до Еда: «Чувак, ти що, хочеш собі так популярність дістати?». Ед: «Ну а як по-іншому мені це зробити? Вона взагалі не мій смак. Але задля авторитету в коледжі, так як я новенький, просто запропоную їй зустрічатись. Вона погодиться, я стану популярним, а тоді кину її». Стівен: «Я тобі не раджу так бавитись з нею. Ти ще не знаєш її характеру». Ед: «Вона ще не знає мого характеру і моєї чарівності». 