«…жили вони довго і щасливо…». Ох, ну завжди кінець розповідей, казок та книжок саме так закінчується. Ну чому в кінці не може бути кровопролиття, вбивство, смерть? Це ж набагато цікавіше, ніж всі ці поцілуночки-обнімашечки і щасливе та довге життя. Насправді ж не буває ідеального прекрасного життя, як його описують в книгах. Це самообман. Знову змарнувала час на чергову романтичку книгу. Наступного разу куплю детектив.
Ой, що це я про книги та й про книги. Пора мені вам розказати хто ж я така. Я Дженіфер Кріст. Друзі звуть Дженні. Мені 17 і я навчаюсь в коледжі. Але зараз навчання немає, тому що надворі літо! Нарешті літо! Я завжди любила теплі пори року. Особливо весну і літо. Кожного року, кожного літа зі мною щось ставалось. Так було завжди. Мабуть, і це літо не буде виключенням. Я вже настроїлась на зміни. В мене нема ні сестер, ні братів. Зате є кішка Ріна і подруга Діана. Діана приїхала сюди з Німеччини, з Берліну. Дуже хочеться туди поїхати якось, але вже тоді, коли я буду повнолітньою і незалежною від батьків, яким на мене начхати. Ми з Діаною живемо зараз разом, в її домі на березі океану. Тут дуже-дуже гарно. А який вид з вікна…Просто заворожуючий.
Напевне хочете знати чи маю я хлопця чи зустрічаюсь з кимось? Ні. Мене забрали від нього минулого року, коли ми переїжджали сюди. Ми кохали один одного 2 роки, навіть якщо ще були малими. Зате це було щире кохання, дитяче щире кохання. А зараз я живу в Нью-Йорку, де маю багато-багато друзів. Всі вважають мене найпопулярнішою дівчиною коледжу. Тому й не дивно, що біля мене завжди купа хлопців, яким я подобаюсь, адже зовнішність у мене не така вже й погана. Та й фігура ніби нічогенька. Але на тих хлопців мені начхати. Вони люблять лише за гарні очка, гарне личко і гарну фігуру. А любити потрібно за душу. В соціальних мережах я теж вже стала популярною, але ця популярність мене трішки нервує. Не люблю бути в центрі уваги. Ну так, мої батьки багаті, і в мене є багато брендового одягу. Але ж це неважливо! Важливо що сховане за цими речами.
- Хей, Джен, ти чого задумалась? Ходімо на пляж, поки ще тепло. – перебила мої думки Ді. Ах, забула сказати, що Діану я зву скорочено «Ді».
- Так, так, зараз переодягнусь в купальник і виходжу. – крикнула я. Хоча моїй подрузі 21, ми завжди можемо знайти спільну мову. У нас дуже багато спільних інтересів. Але вона більш така впевнена в собі, а я навпаки сором’язлива.
Ну ось пляж. Нарешті хоч сонечко мене почне зігрівати. Ми розляглись на середині пляжу. Я лежу, читаю чергову книгу, Ді ж в свою чергу слухає музику. І тут раптово на мене хтось бризнув водою. Моїй злості не було меж, справді. Ще й книгу захляпали. Я зняла окуляри, піднялась, щоб побачити хто насмілився мене потурбувати. І тут…
- Я дуже вибачаюсь, я не хотів, вибач мені! – сказав високий накачаний брюнет.
- Я..Ти..Я..Та нічого страшного, з ким не буває – сказала я, усміхнувшись. І тут я відчула, що мене понесло…Закохалась, як малявка :).
- Мене звати Ед, а тебе? – запитав хлопець. Я навіть не збагнула що саме він запитав. Він просто затьмарив мої очі. Які в нього красиві очі, губи, прес…Так, про що це я?
- Ей, ти тут? :) – запитав він ще раз, - як тебе звати? Ку-ку!
- Ой, я Дженіфер, друзі звуть Дженні. – відповіла я тихенько з усмішкою від вуха до вуха.
- Приємно познайомитись. А хто це поруч з тобою?
- Це моя подруга, Діана. – чого це він про неї запитав? Вона йому сподобалась, чи що?
Я хотіла вже штурхнути її, але помітила, що вона заснула.
- Вона спить – зніяковіло промовила я.
- Ясненько…А я тебе знаю. Ти вчишся в нашому коледжі в центрі, так?
- Так-так, саме так. Ти теж? Але я тебе там не бачила.
- Я буду там вчитись починаючи з цієї осені. А тебе я знаю, бо багато про тебе розказували…
- Ооо…напевно багато чого про мене наслухався. Напевно вже й чув, що я воджуся з кожним другим, що я самозакохана дурепа, чи не так?
- Ну є тут доля правди. – засміявся він, - але я думаю, що ти не така. Ну я надіюсь. Ой, мене вже кличуть. Мушу йти, було приємно познайомитись. До зустрічі, красуне. – сказав він і підморгнув.
Стоп! Що це було? Сон? 