Як добре, що ті слонячі сніжинки летять прямо в очі: так не хочеться бачити те, що чекає попереду.

Чекаєш чогось- дні ледве тягнуться, а за ними волочусь і я. Хочеш затримати їх - затримуєш лиш моментами у пам"яті, але що тої пам"яті, адже в ній потрібно тримати ще купу шкільного сміття.

Невідомі синці, сміх незнайомки з моїх вуст. Забути як сміятися? Нехай це залишається відомим лиш мені.

Усе чимось можна замінити: ніжність - шоколадом, тепло- чаєм, затишок - ковдрою. Але ще одну людину замінивши котом - виходить щось не те.

Недозволяйте своєму Я перечитувати старі листування. Це найгірші тортури для ностальгії.

Отак по шматочкам, намагаючись не впасти у десятий раз, живучи на одному чаї проходить життя.Печаль

ка