Володимир Набоков "Лоліта"
Мучила її десь три місяці.
Книга написана дуже гарно, надзвичайно вишуканими пасажами й цікавими поворотами сюжету.
Читала рецензії щодо того чи Гумберт був закоханий чи божевільний. Божевільний. Він самотній, напевно. А ще він мені нагадує героїв фільмів, які живуть довго з мамою, ходять у випрасуваних тенісках і дрочать на маленьких дівчат. Це ненормально.
Так, він її любив, "носився" з нею, але загалом це його не виправдовує. Іноді його шкода, іноді хочеться вбити, іноді просто незрозумілі його дії.
Книга прекрасна. Класика ж. Якась така меланхолічна й спокійна. Принаймні настрій такий.
В мене сама книга була маленька - я тягала її всюди, і вже коли дочитала, стало шкода - Лоліта рідною стала, ще б носилася з нею.
Задихаєшся від книги. Вона тягуууча…
Набоков - майстер слова і король характерів. Мені здається, планка моралі в нього дуже висока, й саме тому Гумберт є аморальним. Хоча разом з тим ти не назвеш його поганим, скотиною чи ще якось так. Він любив Лолу. Дуже сильно. Дуже ненормально. Ця його любов погано вплинула на дівчинку. Вона - Ло-лі-та - така собі самозакохана мала, яка тащиться від себе тієї, від якої тащиться Гумберт. Гумберт же ж - самовпевнений. Максимально. Але вони одне одного варті.
10 з 10. Рекомендую. Думаю, що перечитаю.
