Так багато вже сказано про лапатий сніг і джазову музику, що ніяких нових слів вже не буде&hellip ;) але ж до дідька, це круто!! Не знаю, в такі моменти хочеться згадувати все, що викликає посмішку, навіть якщо воно буде з гірчинкою або ж навіть якщо воно було так давно, що треба постаратись щоб згадати. Але воно того варте – ти згадуєш настрій, згадуєш рінгтон, який був на вхідному дзвінку, згадуєш слова, які були сказані, запах, який був у повітрі.. все згадуєш. О, якщо дивишся на фото – то навіть півгодинну передісторію фото – як і чому? Це так кльово..) це так тепло.

А ще, буває, ти дивишся на той лапатий сніг і мрієш щоб в твоєму житті було ще багато таких моментів, про які б ти потім згадувала.. о той лапатий сніг… спонукає він до романтики навіть до таких анти романтичних і песимістичних як я.

Какао? Тістечко? Вишневе? Заюзано, ванільно і банально, скажеш ти. Але ж всім хочеться! Чому одного й того самого? Можливо, бо счаме воно окуте оповідками про щось приємне і з хорошими прогнозами… американські фільми і короткі оповідання в соцмережах. Саме вони й задають стандарти приємного і бажаного.

Але ж бо є в тому щось – ти вариш какао, печеш кекс з вишневи сиропом – і вже автоматично вважаєш себе щасливої героїнею свого ж фільму. То чому б і ні?)

Так само з лапатим снігом – асоціюється з романтичними теплими вечорами з легких мелодрам. Навіть якщо в тебе таких не було – ти все-одно знаєш, що романтичні вечори незабутні, коли на вулиці падає сніг. Так ти багато чого знаєш – яку картинку гарно подали і ти її «з'їла». Так і можна жити в романтиці і приємних думках, навіть не маючи тієї романтики і приємних моментів. Ілюзія? Нехай. Зате приємна.)