05 декабря 2012 года в05.12.2012 05:31 6 0 10 1

"Она вылетела за ним в трубу…"

Сиджу я тут, у своєму куточку, у своєму маленькому світі. Нікого не чіпаю. Сиджу та й думаю, що його робити.

За вікном вже котрий день йде сніг. Все той же самотній помаранчевий ліхтар осяює цей білий, хвилюючий, чистий, незайманний сніг; чи то б пак попіл від померлих кохань, що ллється з неба водоспадом кривавих сліз, з розбитих сердець, що в повітрі перетворюються на стожари і досягаючи мегаполісів падають попелом на цю грішну, замордовану людиною землю печалі і страждань. Тому він не зостається тут. В обох випадках він не затримується з нами, йому гидко і боляче бути у цьому світі. Так звучить драматичніше.

Моя пам'ять мене дивує- місяць пробула з цим холопом, а я нічого не пам'ятаю. Таке відчуття ніби мені просто по-варварьскі видалили частину мозку що відповідає за спогади про нього і що з ним було. Ніби то була лише хвилька мого життя довжиною в місяць, така маленька кома, або літаргічний сон. Але я навіть не жалкую що в нас з ним не вишло, ніби навіть рада цьому. От жалко пацана. Але він сам знав на що підписався. І ці його рожеві шмарклі… Фе! Бридота! Досі нудить. От навіщо мені писати? Так, я вже не твоя дівчинка і мені не 3 рочки! Не треба слідкувати за мною і підтерати мою слину\шмарклі й прати шкарпетки, мені і без тебе добре.

Досі дивуюсь практичності моєї дурнуватої голови. Вона схожа на гарбуз. Бо на ньому можна вирізати все що заманеться, любу пичку, як і на моїй мармизі. І в голові завше одна каша. Може й гарбузова, але я її не люблю. Бабуся каже що вона корисна для роботи мозку, а якщо мозок і є ця каша? Парадокс. Всесвітній парадокс.

Я пам'ятаю кожну хвилину з тих вихідних. Особливо його здивований перший погляд. Ні! Навіть не це! Мій телефонний дзвінок, коли вперше почула голос, трохи здивований але впевненний. Пам'ятаю як вперше показала йому Мазох і як він спочатку боязкувато, а потім з цікавістю в очах роздивлявся все навколо. Пам'ятаю все, кожну хвилину, кожну секунду, кожну мить і клітинку його шкіри. А його шкіра- це щось дивовижне! Вона така ніжна, немов шовк, така тендітна, а її аромат… це дивовижний аромаксамит дикого меду й молока.

Кажуть що очі це дзеркало душі. Тоді такої чистої і ясної душі я ще ніколи не бачила. Цей відблиск в його темних очах нагадує купу діамантів під світлом палючих софітів. А глибина цих очей… немов чорна діра моїй душі- неосяжна глибь нескінченності.

Чому ось так? Не пам'ятаю людину що ось тут, під боком, а ту, що бачила раз у житті запам'ятала на віки. Він немов викарбуваний на стінці моєї голови.

Я не можу його забути, а повно і не хочу.

Комментарии

Зарегистрируйтесь или войдите, чтобы добавить комментарий

Новые заметки пользователя

BRAINDAMAGE — lupus non mordet lupum

7

Просто

От холода у меня по трескали губы… до крови. Было так странно идти среди незнакомых людей и… чувствовать вкус своей крови. Ни...

8

Спиртное и характер женщины

По выбору спиртного напитка можно сказать многое о характере женщины. Виски - его пьют уверенные в себе женщины без комплексов. Выпив, м...

6

Люблин

Ненавижу этот город. Тут вечно холодно и туманно, который как будто совковым ватным одеялом накрывает город, такой тусклый, холодный и зл...

8

Спи собі сам

Певно я живу у морі під твоїм вікном. Я не знаю де твоя домівка але мені все одно, я вже там. Зараз тебе нема вдома і наше море спокійне....

6

"Она вылетела за ним в трубу..."

Сиджу я тут, у своєму куточку, у своєму маленькому світі. Нікого не чіпаю. Сиджу та й думаю, що його робити. За вікном вже котрий день й...

7

censored

X:- Mмм… как на счет сюжета: рассвет, мы единственные остались в живых. мы грязные, перепачканы кровью монстров и убитых товарищей....