Ранок. Літо. Надворі тепло і сонячно, що є великою рідкістю для Лондону. Збоку спить кохана людина. Що ще потрібно для повного щастя? Але напевно цього недостатньо, бо з самого ранку мені на душі якось неспокійно. Ніби щось гризе мене всередині. Я просто вирішила вийти на вулицю і прогулятись по ще сонним вулицям рідного міста. Я швиденько стала, одягнулась так, щоб Гаррі не прокинувся. Просто йшла, куди ноги вели. Бачу, а переді мною той самий Starbucks, де Зейн мені признався у коханні. І нахлинули спогади: «Я хочу тобі сказати, що закохався в тебе з першого погляду. Навіть якщо я нічого про тебе не знаю. Твої очі..вони прекрасні. Зараз ти дивишся на мене і я просто палаю. Твої очі..вони як зірочки, які світять без упину. А твоя посмішка. Вона така чудова, сяюча, зачаровує. Просто хочеться потягнутись, підійти ближче і поцілувати. Поцілувати так ніжно-ніжно.» А потім дорожезний ресторан, його будинок, ніч…
Іду далі. Бачу той самий бар, де він напився «в стєльку» і ми з Гаррі його забирали: «Він прошепотів: «Вибач, сонечко. Мені дуже шкода. Я Тебе кохаю.»
І що? Я знову почала плакати. Гірко плакати, згадуючи всі болючі і хороші моменти.
Проходжу повз парк. Так, той самий парк де я востаннє його бачила…Де до нас підійшла Сюзанна і почала молоти дурниці. Звідки я втекла і попала під колеса. Ну а потім, потім я Його не бачила. Ніхто про нього не згадував, не розказував. Та й я не хотіла зачіпати цю тему. Я сіла в цьому ж парку на лавочку, де колись сидіти Ми. Сиділа і просто вслухалась у кожен звук. Навкруги не було нікого. Так просиділа я хвилин, від сили 7. Потім я відчула, що крім мене тут поблизу є ще хтось. Я обернулась, а неподалік стояв високий смуглявий брюнет. Весь у чорному із сигаретою в руці. Він обернувся до мене. Не може бути…Не можу повірити своїм очам…
Від імені Зейна:
Пройшло 8 місяців. Думаю, що це було вдосталь часу для мене. Час повертатись в Лондон. Та й за хлопцями вже скучив.
7 годин, і я в Лондоні. В рідному Лондоні. Перше місце, куди я пішов – не дім, не кафе, щоб поїсти, а парк…парк, де я востаннє бачив її. І все ж скільки я зусиль не прикладав, я не перестав думати про неї, не перестав її кохати. Я багато чого переосмислив, змінився як зовнішньо, так і внутрішньо. Здається, що я трішки охолов у душі.
Я прийшов, став біля дерева і запалив сигарету. Неподалік в таку рань сиділа дівчина. При чому на тій самій лавочці, де ми колись із Ненсі сиділи. Я обернувся, щоб розгледіти хто вона така. Вона також обернулась до мене. В мене аж перехопило подих. Не можу повірити власним очам…