Від імені Зейна:
Ненсі вдарила мене по щоці так, що я чуть не впав. Вона просто втекла. А я стояв і дивився їй услід. Після цього вона мене точно не вибачить. Прощавай, моя мила Ненсі. Я буду скучати за тобою…
Я поїхав у зовсім інше місто. Далеко від Лондону, до свого батька. Ми з ним не дуже близькі, але на підтримку від нього завжди можу чекати. Я в Бредфорді. Моє рідне місто. Тут я надіюсь, що забуду її. Забуду її чарівний аромат, усмішку, сяючі від щастя очі…Та й Гаррі буде з нею. Йому я можу довірити все, навіть її. Добре, що це буде саме він, а не якийсь інший, який зможе її образити.
І ось SMS від Ліама «Не знаю де ти зараз. Надіюсь, що з тобою все добре. Ненсі зараз в лікарні. Ми всі про неї піклуємось. Якщо зможеш – відвідай її. Вона цього потребує.»
Ненсі..Моя Ненсі..В лікарні. А все через мене. Я не можу дивитись їй зараз в очі. Не можу і не знаю що їй сказати. Мені потрібно трохи часу, щоб подумати, подумати над всією ситуацією. Стоп! Але я тут, щоб забути її. Забути назавжди. Надіюсь вдасться. Про все це я сказав Ліаму. Попросив, щоб не говорив їй нічого. Щоб не нагадував про мене більше нічого і ніколи. І ще раз, прощавай, моя чарівна і кохана Ненсі.
*пройшло 8 місяців*
Від імені Ненсі:
Стільки часу пройшло. Мене виписали з лікарні, я закінчила школу на відмінно. Тепер думаю куди мені поступити. О, так, тепер я з Гаррі. Він завжди поруч, ніколи не відпускає мене від себе навіть на секундочку. Але мені це подобається :) . Він іноді так нервується, коли якийсь хлопець дивиться мені услід, звертаючи увагу на мою фігуру. Хоча і Гаррі так частенько робить, тому ми квити :). Живемо ми разом в домі, який купили нам наші батьки. Мама дуже рада, що я саме з Гаррі. Вона казала, що сама б із ним зустрічалась, якби була в моєму віці :). Та і його батьки раді, що він нарешті знайшов, як вони казали «свою єдину». Мені з ним добре. Затишно.
Ви задаєтесь питанням «а як же Зейн?». А я вам розкажу. На початках, як мене тільки виписали, я плакала, гірко плакала, згадуючи всі хороші, приємні моменти зв’язані з Ним. Але потім я плакала все менше і менше. І це завдяки Гаррі, який був завжди поруч і просто не давав мені думати про Нього.
Ось так і живемо. Але відкрию секрет, що це ще далеко не вся історія…