— Чувак, тільки ти мені допоможеш в цій справі. – сказав Гаррі до Ліама.
- Га? Я тебе слухаю.
- Я..я не знаю як сказати..я хочу бути з Ненсі. Але Зейн…порадь мені щось…
- Гаррі, заспокойся вже. Чи ти не бачиш, що вона щаслива поруч із Зейном. В її очах ти просто друг, з яким вона може весело провести час. Вони тільки-тільки помирились, а ти знову хочеш зробити так, щоб вона стала нещасною?
- Ні! Такого я не хочу точно. Все рівно я буду кохати її. Буду посміхатись при ній, не даючи знати, що мені боляче. Я буду старатись. – відповів кучеряшка. Ліам лише усміхнувся і вдарив Гаррі по плечі рукою.
«А він молодець. Добре, що зрозумів все. Але йому, напевно, зараз боляче…Дуже боляче…» промайнуло в мене в голові. Тут хтось поставив руки мені на талію. Від несподіванки я розбила тарілку.
- Ой, я не хотіла. От я незграба. – я швиденько присіла і почала збирати те, що залишилось від розбитої посудини. До мене приєднався Зейн. Ми швиденько все прибрали, поміж тим обіймаючись, переглядаючись та усміхаючись один одному. Висновок: ми, як малі дітки :)
- Не хочеш прогулятись? – запитав мене коханий.
- Звичайно. Свіже повітря – це те, що мені зараз просто необхідне.
Ми пішли в парк. Спочатку просто сиділи і говорили ні про що. Потім почали веселитись, бігати, співати. На нас дивилися усі, як на психічно хворих людей, але нам було не до того. Ми були щасливі. Та це щастя тривало не довго.
Зейн за секунду побілів на обличчі. На ньому просто було написано «тільки не це, тільки не зараз». Я обертаюсь, а на зустріч нам іде якась брюнетка. Ще й усміхається і махає рукою Йому. Я стояла в повному шоці.
Ось вона підійшла.
- Кого я бачу! Ну привіт, красунчику. Чому не подзвонив? Ти ж обіцяв. Нам тоді було так добре, пам’ятаєш? Ти казав, що цю ніч запам’ятаєш на все своє життя. О, то це вона – твоя Ненсі, через яку ти мене просто «вишвирнув» із свого дому? Вона тебе не вартує. Напевно у вас ще нічого не було, чи не так?
Тут я не витримала. Я обернулась до Зейна, вдарила його по щоці і щосили побігла додому. І знову сльози, сльози, сльози…