Мене зламали вкотре. Обрізали ще свіженькі білі крильця і я впала на Землю. Гріх скаржитись, мабуть, сама винна… Та чого ж "мабуть"? Винна, точно. Вважала себе кращою, сильною і розумною. А тепер в кого я перетворилась? Зігнута, скручена на підлозі в своїй кімнаті, на очі сльози накочують, я їх спиняю, сил немає, щоб випустити біль, ще дуже свіжа рана, щоб плакати. Кровоточить. А я на підлозі, там зараз помирають мої мрії, та і я з ними. Життя, кажуть, хороший, але суворий вчитель, і таки правда. Суворий - це точно, а от якісь його уроків перевірить час, ще один вчитель, що практикує приватні заняття.
Я лежу на підлозі, скручена, зігнута, підбираю музику, щоб на смертному одрі сьогоденному легше помиралось, а, може, то для грандіозності, така собі вистава. Для єдиного глядача.
Потім буду розказувати як мені помиралось вкотре… Як? Мізерно.Я відчула себе звичайною, нічим не примітною людиною, бо, бачите, дуже вже гордилась собою. Хоча то була не гордість, а віра в себе, в свої сили.
Болить неймовірно, пече шлунок, затерпли пальці, печуть очі, душу ніби роздирають африканські голодуючі - оце так помирати? Тоді не хочу я тої смерті, казали дурні люди, що то полегшення. І кому ж воно полегшення? Тільки державі і заздрісникам, корисливим родичам. Легше Землі, на 60 кілограмів менше навантаження.
Я лежу на підлозі, майже вмерла. Майже зневірилась в собі, я - ніщо, ніхто, і нічого не роблю, щоб стати кимось - це ж болить найбільше, ріже слух, уповільнює дихання. Заслужила, певно. Сама винна. Гріх скаржитись.
Я померла на підлозі, зігнута, скручена, з телефоном в руках, залишились лише слова "как-то надо же жить, хлеб жевать, воду пить, болеть, глотать драже, коментить твой ЖЖ, настроение держать на восьмом этаже… "
Десь беруться сили, якась манюня віра в себе, ще така крихітна, ще "вірочка", така вже вона юна, я піднімаюсь з підлоги, беру себе в руки, ну так принаймні мені хочеться, і йду писати. Лікувати рани, прикласти подорожника до них, жаль лиш, до душі не прикладеш.
Байдуже, крила ростуть як нігті в наш час. Хтось нарощує, а хтось обкусує. А щоб росли краще - варто підпилювати.Буває. Я сьогодні вмерла і народилась заново, уже відформатована життям на новий лад, виправлено деякі помилки, дефрагментація відбулась успішно.
Але біль у шлунку залишився, отже, ще не все. Треба випити води. Може так і лікують душу? Пишучи їй на блогах.