Лише зрідка моє серце бажає почувати себе не одиноким і знати, шо максимум на відстані 50 сантиметрів є ще одне серце, яке полониться моєю увагою.
Мої очі нарешті не закриваються лиш при одній згадці про нудьгу: віднині вона моя подруга, а на друзів не можна ображатися.
По дорозі додому мої ноги просто марять перевернутися в іншу сторону вести мою спину вперед, але у темряви недостатню сили, щоб полонити мене так, як страх перед ще одним скандалом.
А завтра вже жовтень, а життя таке ж, як і два роки тому. Лише волосся стало довшим та книг більше прочитала. Та і ще декілька змін у цифрових сферах життя.
Я можу дозволити собі тебе покохати, мій любий М., чого я не зроблю першою. Бо ж я все ж таки наївно мрію про те, що колись наші серця будуть на відстанні не більше 50 сантиметрів, а наші очі закриватимуться лиш на відстані нуль цілих, нуль десятих поцілунку.
Як казала цитата: не витрачай часу на того, хто не бажає витрачати його на тебе. Вибач, В., але на цьому ліміт моєї кредитки з добротою закінчується.
Теми все тіж, зате думки новіші. Мені подобається власна компанія. Як і казала фаїна р., що кожен турбується про відсутність гарної фігури, і ніхто- про відсутність мізків. Я худенька, і турбуюсь про те, що б мій мозок все ж далі так наполегливо працював.
Вчуся писати лівою рукой, починаю трохи лінитись, але то пройде.
але трохи я себе не впізнаю: така манера писанини ще не стала мені рідною