Хтось відчуває світ, коли ліпить горщики з глини/любови/болю/ейфорії. Хтось коли збирає мед, дає імена своїм бджолам, вдихає ароматні соти. Хтось коли ловить рибу, дихає свіжістю моря і насолоджуєтсья присмаком соли. Хтось коли вночі прокидається від того, що його серце пертворилося в будильник, який будить писати, коли надто боляче. Хтось коли готує їжу для своїх коханих/близьких/відвідувачів і ситий щастям від того, що їм сподобалось.
А хтось відчуває світ крізь об'єктив фотоапарата… Карбує, увіковічнює, татуює ті секунди, які люди бояться забути, які ми хочемо, щоб ніколи не закінчувалися, які хочемо мати перед очима в будь-який час у будь-яку пору року. Він фіксує те, як затремтіла квітка від дотику вітру, як крапля дощу цілує жили осінньому кленовому листку, як роса будить вранці липневу траву, як закохані дають обітницю одне одному перд Богом у храмі, як весна розвіває волосся гарним дівчатам. Він дає нам можливість пережити ті моменти ще раз, провідчувати їх, посмакувати…
Він краде світанки для тих, хто любить довго спати, дарує сніг тим, хто ніколи його не бачив, відчиняє двері всіх міст/місць/країн, де довелося побувати його фотокамері. Його об'єктив - то легені, що дихають світом, який навколо, дихають і карбують…

автор Мулярчук Ірина