Найчастіше мені вдається подумати а) в автобусі б) у ванній. Сьогодні в місці б) до мене прийшло наступне: а що як провести паралель між взуттям і мовою? Дивно трохи, справді, але якщо розібратись то ці два поняття мають дещо спільне:
1.це речі щоденного вжитку
2.без них навряд чи б існувало людство
3. взуття, як і мови, буває абсолютно різним
4.як за взуттям, так і за мовою можна судити людину
Тому моя паралель, здається, досить адекватна. Говорячи про мови, які я знаю, то українська особисто для мене є старенькими кедами. Вона зручна, і, говорячи нею, я відчуваю себе комфортно. Певно, кожен має таке взуття, від якого нереально відмовитись, з яким пов'язана купа спогадів, яке не хочеться знімати взагалі. Та, на жаль, "в люди" в цьому не вийдеш - тебе не зрозуміють. Звичайно, знайдеться пара-трійка ентузіастів, які є такими ж прихильниками старого взуття, як і ти, але в очах більшості це виглядає досить безглуздо. Такі речі носиш в тісному кругові людей: сім'я, близькі друзі. Люди, які тебе розуміють. Тоді і дихається вільно. Мабуть, це через те, що українська мені рідна, я бачу нею сни.
Російська (про англійську я взагалі промовчу) здається мені класними брендовими туфлями. Виглядають вони, звісно, шикарно; модні й досить поширені, а багато людей просто мріють ними заволодіти. Мені вони теж подобаються. Коли вдягаєш їх, відчуваєш себе граційною, впевненою, проблема в тому, що МЕНЕ ОСОБИСТО вони часто-густо просто "натирають". З'являються рани на ногах(у душі) і нерідко це заважає ходити(говорити). Я не маю на увазі рівень володіння мовою, бо на підборах, як й у кедах, я навчилася ходити давно. Проблема в тому, що в шикарних туфлях на високих підборах довго не проходиш, якщо вони тобі труть.Але й в стареньких кедах далеко не зайдеш, особливо в установи з жорстким дрес кодом.
Залишається сподіватись, що
1. Повернеться мода на старенькі кеди й буде дійсно не соромно вийти в них в світ.
2. Колись над нами стане дуже талановитий чоботар, який зуміє перешити й полатати наше стареньке взуття.
Та, здається, проблема навіть не в моді чи чоботареві, а в нас самих, у нашому відношенні до власного "взуття", яке дає нам основу існування.
