«Ми не можемо далі дозволити безстидному чужинцеві знущатися над найсвятішими нашими чуттями. Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони загиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крові!» М.Міхновський
Постать Миколи Міхновського займає дуже чільне місце в історії українського народу, особливо його відоме гасло «Україна- для Українців», що пройшло крізь роки та вселяло патріотизм багатьом поколінням українців.
М. Міхно́вський — український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії уНаддніпрянській Україні — Революційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, членБратства самостійників. Ідеолог державної самостійності України.
Його життя не було спокійним. Це був вічний рух, рух за правду, за ідею, за народ.
Він ідолучився до українського визвольного руху. А в 1891 році вступив у таємну студентську організацію, котра стала «Братством Тарасівців» і Міхновський був одним з ідеологів і проповідників братства. Він займався розробкою ідеологічної платформи під назвою «Credo молодого українця».
«Братство тарасівців» своє метою визначило боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу й неподілену, від річки Сян до Кубані, від Карпат до Кавказу, вільну, без пана та хама, без класової боротьби, федеративну республіку».
У 1897 році Міхновський, працюючи адвокатом в одній з київських контор, їде до Львова, де встановлює тісні контакти з західноукраїнськими діячами й закуповує велику кількість заборонених видань. У 1899 році він переїжджає до Харкова, а вже в 1990 студентське суспільство під його керівництвом дає в русифікованому Харкові святковий концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Котляревського.
19 -26 лютого цього ж року Міхновський виступає перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві й Харкові, закликаючи до озброєної боротьби за права українського народу. Приблизно в цей же час він бере участь у створенні Революційної Української партії (РУП) – першої політичної самостійницької організацію у Надніпрящині. Свої ідеї стосовно цього Міхновський викладає в брошурі «Самостійна Україна», яку видають у Львові накладом 1000 примірників. Деякий час це видання було програмою РУП. Її лідери запропонували Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона з'явилася того самого року під назвою "Самостійна Україна" і була видана у Львові, накладом у тисячу примірників.
Деякий час «Самостійна Україна» вважалася програмою РУП, але згодом зазнала гострої критики. Малоросійська інтелігенція, вихована на російській культурі, сприйняла цей маніфест вкрай вороже. Незадоволення позицією Міхновського почалося і у самій РУП, оскільки «Самостійна Україна» не містила соціальної програми, тоді як члени РУП тяжіли до соціалізму. Як наслідок, Міхновського звинуватили у шовінізмі, надмірному радикалізмі, в «ориґінальнічаніі».
А вже у 1904році, Міхновський разом з нечисленними однодумцями виходить з РУП і створює Українську народну партію (УНП), котра проголошує своєю метою боротьбу за незалежність України. Микола Міхновський стає її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП й інших партійних видань, котрі на довгий час стають основними для багатьох поколінь українських націоналістів.
Під час Світової війни у нього зароджується ідея створення фундаменту української армії. Він вважав, що кожен воїн російської армії, котрий є українцем, повинен вважати себе воїном майбутньої української армії. Він збирався ініціювати створення українських підрозділів у царській армії. 15 березня 1917 року Міхновський збирає своїх однодумців й проголошує створення альтернативної Центральної ради, котра чітко проголосила свій курс на незалежність України.
Але наприкінці цього ж місяця самостійники Міхновського входять до складу Центральної ради. За ініціативи Миколи Івановича у Києві на березень 1917 року припадає три військових віче, останнє з яких ухвалює рішення про формування Першого Українського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. 16 березня 1917 року було створено товариство «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка», очолив його Микола Міхновський.
Після заколоту, який влаштували полуботківці 3-4 червня, Міхновського відсилають на Румунський фронт. Потім він повертається в Україну, на Полтавщину. Де починається новий період його життя пов’язаний з УНХП.
Важка хвороба підірвала здоров'я Міхновського. До того ж він був повністю виключений з політичного життя. Деякий час мешкав на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. 1920 року Микола Міхновський опинився у Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати.
1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Важко сказати як велося слідство, чи було взагалі відкрито «справу Міхновського». Відомо лише, що після кількох днів допитів він опинився на волі.
Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча. Так само довго існувала версія про те, що смерть Міхновського -справа рук ДПУ. Але цю версію спростовують свідчення Ждана Шемета - сина Володимира Шемета, у якого проживав свої останні дні Міхновський. У 1998 році Ждан Шемет вперше засвідчив, що його батько знайшов у кишені покійного записку з таким текстом:
" Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола".
Долю Міхновського складно назвати щасливою. Усе життя йому довелось відстоювати ідеї, які не підтримувала більшість. Він був змушений увесь час «йти проти течії». Він отримав стійку репутацію складної людини, з якою важко спілкуватися. Його розкритикували, висміяли, відштовхнули. Після себе він залишив зовсім невелике дуже творче наслідування. Й тим не менш, його роботи склали цілу епоху в українській соціально-політичній думці. А його постать назавжди залишиться в історії України.
Литвиненко Світлана
20.12.2011