Сергей Есенин

Ты меня не любишь, не жалеешь,
Разве я немного не красив?
Не смотря в лицо, от страсти млеешь,
Мне на плечи руки опустив.

Молодая, с чувственным оскалом,
Я с тобой не нежен и не груб.
Расскажи мне, скольких ты ласкала?
Сколько рук ты помнишь? Сколько губ?

Знаю я - они прошли, как тени,
Не коснувшись твоего огня,
Многим ты садилась на колени,
А теперь сидишь вот у меня.

Пусть твои полузакрыты очи
И ты думаешь о ком-нибудь другом,
Я ведь сам люблю тебя не очень,
Утопая в дальнем дорогом.

Этот пыл не называй судьбою,
Легкодумна вспыльчивая связь, -
Как случайно встретился с тобою,
Улыбнусь, спокойно разойдясь.

Да и ты пойдешь своей дорогой
Распылять безрадостные дни,
Только нецелованных не трогай,
Только негоревших не мани.

И когда с другим по переулку
Ты пройдешь, болтая про любовь,
Может быть, я выйду на прогулку,
И с тобою встретимся мы вновь.

Отвернув к другому ближе плечи
И немного наклонившись вниз,
Ты мне скажешь тихо: "Добрый вечер! "
Я отвечу: "Добры вечер, miss".

И ничто души не потревожит,
И ничто ее не бросит в дрожь, -
Кто любил, уж тот любить не может,
Кто сгорел, того не подожжешь.

Ти прокинешся зранку і скажеш: знаєш,

Ти, типу, письменник, архітектор людських душ,

Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке,

Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш,

Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска.

Я лежатиму поруч, буде холодна пізня осінь, я навіть подумаю:

Блін, я постійно пишу про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті,

Пізня осінь, блін. Повернуся і скажу:

Я кинув курити учора вночі,

Прочитав есемеску, дістав ключі,

Відчинив замок, зайшов у кімнату,

Увімкнув світло, сорочку зім’яту

Підібрав із крісла, налив собі рому,

І подумав: нарешті вдома.

Скільки всього і скільки я мандрував!

Стежку смерті тричі вночі минав.

Довго жив без тебе, набрався пороків,

Написав дві книжки, мені двадцять років.

І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут,

Хоча наше життя – вокзал і фастфуд,

За те, що живу, і за те, що пишу,

За хороші фільми, нормальну траву,

За тебе включно, за наше життя,

За всю цю музику без кінця,

За цю от сцену і за цей мікрофон,

За мій розряджений телефон,

За твою смс: скоро прийду,

Боже, дякую!

Ти посміхнешся і скажеш: за це я тебе й люблю, дурнику.

Я скажу: вже потрібно вставати, десята ранку, мені на роботу.

А ти знову посміхнешся і скажеш: ні, ще раз, хоч один раз.

І я відповім:

Для тебе, кохана, я здатен на все,

Аби лише бачити твоє лице,

Аби лиш тримати за руку тебе,

Для тебе, рідна, я здатен на все.

А потім в лікарні, як божий знак,

Медсестра мені скаже: у тебе рак.

І ти закричиш, а я промовчу,

Через вісім місяців ляжу в труну,

І голосно й гулко, як серцебиття,

Будуть мовчати земля й небеса.

І не мине навіть року, можливо, пів,

Як тебе поцілує якийсь дебіл.

Ти йому розкажеш якось вночі:

У мене був хлопець, писав вірші,

Помер у двадцять, у нього був рак,

Жаль, звісно, але рак – це рак.

І якщо після смерті існує життя,

Якщо далі тече ця нестримна ріка,

Якщо осінь триває, якщо гріє тепло,

Якщо поезія вічна, я всім назло

Далі дивитимусь в твоє лице,

Далі кохатиму тебе.

Ми дихаємо одним повітрям, хоча

Декілька сот кілометрів між нами. Маю надію,

Що ми п'ємо одне й те ж пиво.

Було би краще, якби ми читали однакові книги,

Подорожували в одному напрямку, разом входили у депресію

І виходили з неї, курили одну сигарету на двох,

Спали в одному ліжку: так, як колись.

Мені смертельно набридло кидатися в обійми інших,

Гріти інші руки, дихати іншим волоссям,

Кінчати у презервативи.

Хороша моя, я постійно думаю як ми могли б назвати наших дітей,

Я хочу від тебе дитину, гладити твій живіт, вслухатися

В нього, наче в улюблену музику, хочу зав’язувати

Твої шнурівки і купувати для тебе фрукти, хороша моя,

Я хочу разом з тобою прокидатися і засинати,

Користуватися однією електронною скринькою,

Присвячувати тобі вірші, хороша моя,

Я хочу, аби весь світ вимовляв твоє ім’я.

Я дуже далеко, тобто я майже поруч, тобто я майже в тобі,

Тобто, я - майже ти, я відчуваю, як вибухають

бульбашки твоїх поцілунків – у мене від цього кровоточать

барабанні перетинки, я знаю, що дегустатори твоєї шкіри

зранку покинуть тебе, - від цього я починаю горіти і пити,

я чую твої стогони – від цього я перестаю дихати.

Будь зі мною, народжуй мені, дряпай мені спину,

Чекай мене ввечері, розповідай смішні історії,

Клади на мене ногу під час сну, читай мої вірші першою,

Просто будь щасливою разом зі мною.

Ми з тобою неймовірно рідні, бо

Дихаємо одним повітрям.

Я кохаю тебе.

MERFI

Самые популярные посты

15

ярко выраженная эмоциональная недостаточность.

15

отсюда подальше,надольше,понеизвестнее.

15

девушкам нравятся парни, которые могут рассмешить, а...

15

Дверь открыта, к чертям эмоции, Хочешь бежать... Да ...

14

ну вот.опять это чувство... заебало это говнище>...

14

сегодня мне снилось что со мной говорили гамбургер и...