Это просто Вьюи блог

притисни мене ніжно руками своїми до неба.
перекрий все повітря, я матиму тільки тебе й рокенролл,
відчуваю як рвешся ти й місця не маєш, та нам і для себе
треба всесвіт окремий. я стільки не спав і немов
після ночі всього лиш одної прокинувся в новому світлі,
розділи нашу карту на два і помнож на мільйон,
ми вимірюєм щастя у поділках й десь у метро спільна гілка
ще лишає нам декілька зайвих хвилин і сердець метроном
пролетить в темпі вальсу над глянцем реклами й зірветься..
промайне над дахами, між хмари все вище й десь там,
я так вірити хочу, що нам й на землі ще нагода знайдеться,
трохи довше ніж вперше обличчя свої підставляти вітрам.

і чи маю я право хоча б у думках посягати на тебе?..
невидимкою б тихо прокрався і сон твій до ранку беріг.
я погано готую, буваю нестерпним і часто ховаюсь у себе,
коли треба тримати за руку. я так довго біг
що в процесі забувся куди мене мчали дороги,
я постійно міняю квартири, постійно міняю життя,
та сьогодні мені так хотілось, щоб ти біля мого порогу,
усміхнувшись в сто сонць шепотіла.. "твоя.. і твоя.. і твоя..".

і коли до небес мене ніжно притиснеш руками своїми,
коли цукор твоїх поцілунків мене розкодує й я стану хмільним,
буду знати напевно… готова іти ти шляхами моїми,
що приймеш мене так як нікого й я буду.. я вже є твоїм.