Это просто Вьюи блог

Якийсь незрозумілий настрій. Хоча.. скоріше не настрій, з ним то все нормально.. А незрозумілий мені порядок речей, вірніше їх безлад. І що він собі думає? Знову одні тупі переписки, щоб тільки дізнатися, як справи в кожного з нас і все? Ну може один дзвінок. Я хочу бути з ним. А що з того, що я хочу? Я подобаюсь йому, сам каже. І знає, що взаємно.. Але для нього, наче, так і повинно бути. Наче це обов'язкова умова будь-якого спілкування…

От якби знати, як буде далі. Дуже подобається він.

Дуже втомлена, а наче нічого особливо не робила. Чи то так діє на мене напів осіння погода.. Хто його зна. Головне, завтра гарний день чекає. Особисто я на це сподіваюсь. Дивно, але цією осінню мені хочеться змінитись. І морально і фізично. Вірніше вдосконалитись, адже люди не змінюються. Хоча, не буду загадувати.. Буде, як буде.. Головне стримати слово.

Виника потреба звикати до швидкого темпу життя. Бо розмусолюючи на довгий час справи, коли все можна зробити оперативненько, тільки вичерпуєш всі свої життєві сили. І потенціал ляга в зимову сплячку. В'їжджаємо у повсякденну колію. Бо інакше, потім буде "Арівідерчі, здоровий глузд!". Сьогодні 10 рочків, як я займаюся танцями. Круто, так багато часу пройшло.. А я все тримаюся і не покидаю справи, бо вже встигла звикнути до цього. Це частинка життя, хоч, іноді, взагалі не кортить йти на заняття, та це все через те саме- неорганізованість. Буде зроблено!

Якби ж у моїй голові не було думок про зайве, зайвих людей.. Про минулих людей. Хоч знаю, що всі-всі почуття пройдуть найближчим часом, та зараз вони заважають мені дихати. Переживу. Головне - я, напевно, знаю ім'я свого майбутнього. Це дає мені надію.

Якось ну зовсім самотньо. От і все.. думала, буду писати зараз і не зупинюсь. Та слова застрягли..

Раптово похолодало. Всі виплекані уявою майбутні зустрічі занесло туманом. У голові вихор думок, який то чіпляє на обличчя дурнувату несміливу посмішку, то заносить у короткочасну депрессію. От вам і осінь, золота, казкова, мрійлива, чарівна… Називайте її як бажаєте а мені не хочеться цієї пори року. Адже в голові і так повно сумних думок, а вона зазвичай так їх закручує, що просто вижимає з мене всі сили, та з'являється якась хронічна меланхолія…