I Shot Andy Warhol

Не пройшло і півроку після моєї останньої запісі, були свої причіни на то і було не до блога.Почалась учьоба, вже добігає кінцю 2 тижден навчання.В мене в жизні тут таке робиться, шо повіситься хочіться від того всього.Тяжко дуже мені зараз і ще, мабуть, нескоро стане легко.Але я стараюсь, я сміюсь і шучю і роблю від шо в мене все добре.Це правільно навєрно.Багато людей не знає, шо сталось і від того мені легше дуже, а ті хто знають від не подають і правільно роблять.По суті мені в луцьку добре дуже, я можу й даже не їздить додому, але тут мама і мала, а я їх кінуть не можу.Я себе в багато чьом обмежую тепер, особінно про алкоголь йде мова, да я не п"ю тепер, в наташи пила тікі шампанське і то небагато, пиво вобщє дуже рєдкій гость в моїй жизні тепер.Мені хочіться нормально жить знову, але я не зможу вже

Мы дорожим близкими
Дорожат они нами
Никто не знает каким окажется прощанье
Мы желаем удачи, говорим до встречи
Не зная того? а сбудется ли эта встреча
Через пару дней или через вечность

Шось мені сьогодні захотілось подивиться "темного лицаря" ну і я подивилась, бо я не піздаболка, тим більше сама собі.Карочє кльове таке вобщє, я понімаю чього хіту луджеру дали премію за найкращу мужску роль, правда тількі рівно через рік і місяць після його смерті.Да уж, геніїв признають тількі, коли вони уже на небесах.

Почему Вы выбросили жемчужину Синее Сердце Океана за борт Титаника? Чувствовала ли ты себя плохо, позволяя Лео ДиКаприо утонуть, в то время как сама была в безопасности, плавая на большой двери? Вы не могли плавать по очереди или ты просто слишком боялась отморозить свою большую толстую задницу?

Оцих пару днів, шо в мене не було нета, я тупо не знала чім себе розвлікти, бо практично всі фільми на ноуті я передивилась, скачять нові не могла, енді уорхола дочітала і тупо сиділа втикала в одну точку і мій взгляд направився на діск, якій нам видали в кінці 11 класу, де були зняті на відєо урокі наші, останній дзвоник і канєшно випускний.І я не думаючі довго, рішила переглянуть якой то катя була в 11 класі, в молодості, так сказать.Коли я дивилась мені казалось, шо це так недавно було, бо я помню всі ті шуткі і тупі реплікі моїх однокласників як вчьора, а потім коли я добре подумала, то мені показалось, шо півжизні пройшло, шо такого зі мной даже і не було, бо та жизнь, яка в мене зара повністю відрізняється від тої, яка була тоді.Мені так від того робиться гірко, бо всі помінялись з тих пір.Чього гріха таїть, я часом гоню на своїх однокласників, та шо там, кажу як є, шо вони далбайоби, але як я любила тих далбайобів, як я любила ходить на урокі заради тих далбайобів і як я за ними скучяла перші місяці, і мало того, не прикідала як можна вчіться не з ними.Якось так странно робиться, шо тількі рік пройшов, а всі вже друг другу як чужі, коли ще рік назад ми якось іскріннє любили один одного.Всі пішли в унівєрсітєт, а там як ізвєсно жизнь дуже відрізняється від школьної, в усіх нові друзья, знакомі, нові далбайоби, нові інтірєси і уподобання.Це так ужасно, коли люди, якіх ти любив, уходять по чючють із твоєї жизі просто так, без причіни, бо просто начінаються зміни.По-моєму отак якраз на протязі всьої жизні і тіряються друзья до мінімальної кількості із-за якоїсь хєрні.Ми, люди, такі придуркі, сірйозно кажу, я не втомлююсь переконуваться в цьому

от христя проребложила тєму про те шо хочіш на учьобу, согласна з тобой на половину, але з другой сторони як всі будуть скучять за тим валянням хуїв, бо з васейко багато не поваляєш