Это просто Вьюи блог

И всё-таки, она прекрасна….

Ти знаєш, я так багато повинна була тобі сказати, але не зробила цього. Не наважилась. Не вважала за потрібне. Чи просто не змогла перебороти гордість. Не знаю. Можна знайти багато причин, але в принципі, це вже не так важливо. Адже головне не це. Можливо вже надто пізно, та я хочу щоб ти знав, я ніколи не була до тебе байдужою, щоб я не говорила. Вибач, що змусила страждати (звісно, якщо ти говорив про це серйозно), але мені й справді було досить важко від тебе відмовитись. Адже скільки б хорошого і поганого не було між нами, ти і справді став дорогою для мене людиною. Я не знаю, прочитаєш ти це коли-небудь чи ні, та я надіюсь, колись ти зрозумієш, чому я була змушена так з тобою вчинити…Хоча ти навіть і уявити не можеш, на скільки ти мені потрібен…

ХОХО

Мне бы найти место, где море обретает покой.

Мне бы обрести покой вместе с ним.

Я завидую людям. Вот только не богатству или славе, нет. Я завидую тем, кто живет своей жизнью. Кто каждый день, просыпаясь, чувствет жизнь, вдыхая ее полной грудью. Тем, кто может без страха сказать: "А пошло оно все к черту!", первернуть страницу и начать жизнь заново. Кто не боится уехать в другой город, в другую страну… Они живут. Действительно живут. Они делают то, на что у нас никогда не хватает смелости.