danajolie

жахливий вечір

жахлива ніч

з мене навіть фейсбук знущається.

ппц

і лише сестра бачить що зі мною твориться.

якби мене не було, то в пару людей було б в списку друзів і вгазалі в житті на 1 дібіла менше.

клас.

ще раз люблю людей. надзвичайно.

а ще я дуже люблю читати переписки на стіні і уявляти шо я теж би там щось писала

але я не напишу. бо мене все дуже люБЛЯТЬ. сама не знаю чого.

forever alone. як завжди.

тепер остаточно alone.

хочеться піти звідси. щоб ніхто і не згадав про мене. та так і буде.

мене не люблять люди.

тоді чого мені їх любити ?

блядожиття.

Il pleure dans mon coeur

Comme il pleut sur la ville;

Quelle est cette langueur

Qui pénètre mon coeur ?

Ô bruit doux de la pluie

Par terre et sur les toits !

Pour un coeur qui s'ennuie,

Ô le chant de la pluie !

Il pleure sans raison

Dans ce coeur qui s'écoeure.

Quoi ! nulle trahison ?…

Ce deuil est sans raison.

C'est bien la pire peine

De ne savoir pourquoi

Sans amour et sans haine

Mon coeur a tant de peine !

так. шось я погарячкувалася з висновками.

дівчинка хороша, приємно відповідає, задає запитання, нічим не горда і тп

її звати Матильда і їй в жовтні виповнилося 13 років: /

Матильда і Зое (дівчинка до якої їде моя однокласниця) найкращі подружки

так що вже будем зустрічатися з мартою не лише в школі.

ми будемо ходити з дівчатами на танці

на Пасхальні вихідні ми поїдемо на уік-енд в Париж. ось)

ніби все)

охх.

Данусіне дн було просто надзвичайним)) дякую, моя малааа_))

ех. приїхала додому- відкриваю пошту. а там повідомлення від франц. сім"ї.

блііін. то капєц. хоч в сім"ї і старші батьки, як я і хотіла..шось мені аж дуже стрьомно. в сім"ї 3 дітей. хлопчик 15 р, дівчинка 13, хлопчик 11

то капєц. подивилася її фотки на фейсбуці і зрозуміла що я не хочу їхати (я себе буду недобре почувати…блін. вона якась така крута на свої недавно виповнені 13 а я в майже 15 як лось виглядаю. мати божа.

дійсно страшно уявити що це буде. місяць ! О_о

арр

як ж я хочу ще раз в париииж

залишилося два місяці і я буду в франціїїї

знову ж на ефелевійй

блііін.пошвидше б зима закінчилась..!!

Ммм, моя любимая страна — Кроватия.

Ти відпишеш іще сьогодні, торкаючись теплих літер,

перебираючи їх у темряві, плутаючи приголосні з голосними,

як друкарка в старій варшавській конторі.

Важкі стільники письма

вже тьмяніють тим золотом, із якого сотається мова.

Пиши, лише не спиняйся,

продруковуй ці білі пустоти, протоптуй німий чорнотроп.

Ніхто не повернеться з довгих нічних блукань,

і забуті всіма слимаки помиратимуть в мокрій траві.

В білих снігах, ніби в серветках, лежить Центральна Європа.

Я завжди вірив лінивій циганській пластичності,

бо не кожному випадає цей затяганий шеляг.

Якби ти подивилася в їхні паспорти,

що пахнуть гірчицею і шафраном,

якби ти почула їхні розбиті акордеони,

що відгонять шкірою і арабськими спеціями —

вони говорять, що коли ти їдеш — куди б ти не їхала —

ти лише віддаляєшся і ніколи не будеш ближче, ніж є;

коли мовкне спів старих грамофонів,

з них витікає мастило,

наче томат із пробитих бляшанок

з-під супу.

Не за цими дверима, не в пропалених сонцем містах

розривається кожного ранку натруджене серце епохи.

Час і справді проходить, але він проходить так близько, що ти,

придивившись, уже розрізняєш його обважнілі волокна,

і повторюєш пошепки почуті від нього речення,

наче хочеш, щоб потім, колись, впізнавши твій голос, можна було сказати —

так поставала епоха,

так вона розверталась — важко, як бомбовоз,

залишаючи згаслі планети і перевантажені комутатори,

розганяючи з плавнів диких качок,

які, розлітаючись, перекрикують

вантажників,

бога,

баржі.

Вибираючи курс навчання, поміж інших речей,

ти би мала дізнатись — насправді культура початку століття

вже відтиснулась венами на твоїй повільній руці,

закоренилась в зламах твого цупкого волосся,

перехопленого недбало на вітрі, розвіяного над пальцями,

ніби струмені теплої води над рукомийником,

ніби глиняні кольорові намиста над горнятами і попільницями,

ніби довге осіннє небо

над кукурудзяним полем.