bluelagoon

Осінь… Вона з'явилася в місті раптово, хоча за календарем саме час. Задушливі тижні обірвалися різко, немов були вигнані. Під вечір полив дощ, а вранці сонце вже було понуре. За ці спекотні три місяці літа ми абсолютно відвикли від контрастів. Забули про те, що живемо в місті-настрої. Нині за вікном пахне осінньою прохолодою. Я люблю цю пору року. Час, коли не потрібно нічого доводити, до чогось звикати. Все так, як воно є. Час мовчазної примирення з різними барвами життя.

© Ельчин Сафарли "Мені тебе обіцяли"

Бувають такі ранки, коли хочеться лежати в ліжку, закутавшись в покривало, і не думати, і не прокидатись, і не рухатися взагалі… Коли хочеться мовчки помирати від того, що не хочеш вийти на вулицю.
Такі ранки дискваліфікують каву чи сніданок, ранній душ і хороший настрій. Просто мовчки вмираєш, дивлячись у стелю.
І воно починає ятрити… Неначе три мацьопкі кошенятка залізли в душу і невинно шкребуть всі її таємні, здавалося б, сховища, здираючи всі пластирі й оголюючи оті живі досі частини, про які деколи забуваєш…
І ти хочеш просто розвалити все навколо і забути про все… І повернутися до свого ідильного життя з рутинними походами на каву й болючою бруківкою… Це занадто дорогий відступ від оцього чогось нового… І воно несе тебе в круговороті диких емоцій і штилю, іроній і щиростей… І хочеться кричати мовчки, бо перли реалії внутрішнього світу можна сховати від всіх, крім себе…
Саме в такі ранки потрібно вставати з ліжка й далі йти вперед… Саме такі ранки визначають продовжив ти битву чи здався….

Я ревную тебе неймовірно. Буквально до всього. До музики, яку ти слухаєш без мене, до картин, котрі оглядаєш на самоті, до книжок, не нав'язаних мною. Я ніяк не можу збагнути, як вдається тобі бути десь поза мною. Як вдається жити окремо. Мати власну волю. Бажати чогось іншого. Дихати самій.

Я ревную тебе. Безнадійно ревную. До вина, від якого ти п'янієш. До хвороб, від яких ти нездужаєш, і до ліків, які лікують тебе. До твого волосся, мені не підвладного. До нігтів, котрі ростуть самі по собі. До тебе самої попросту. Це все нагадує терор. Але я не можу нічого вдіяти. Хочу володіти тобою цілковито. Хочу бути з тобою.

© Іздрик "Острiв Крк"

Вони пританцьовували на вулицях, наче заведені, а я плентався позаду, як усе життя плентаюся за тими, хто мені цікавий, тому що цікавлять мене одні безумці, ті, хто у захваті від життя, від розмов, від бажання бути врятованим, хто жадає всього одразу, хто ніколи не нудьгує і не говорить банальностей, хто лише горить, горить, горить, як фантастичні жовті римські свічки, що павуками розпускаються в зоряному небі, а в центрі виникає блакитний спалах, і тоді всі кричать: «Ого-о-о!»

© Джек Керуак “На дорозі”

Любов - це коли хочеш переживати з кимось всі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози під всипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди і купатися в річці. Восени разом варити варення і заклеювати вікна від холоду. Взимку - допомагати пережити нежить і довгі вечори..

© Рей Бредбері "Вино з кульбаб"

Минуло тільки трошки часу, а я вже знову хочу бути з тобою. Я не знаю нічого про любов. Справді. Але я хочу бути з тобою. Щодня бачити, як ти вдягаєшся, як розчісуєш волосся, як ти спиш, як їси, як миєшся, як молишся, як щось робиш і як не робиш нічого. Бути поруч. Коло тебе. Більше нічого. Це все.
Я хочу вдихати повітря, котре ти вдихаєш і, — що, мабуть, уже хворобливо — повітря, котре ти видихаєш.
Я хочу вбирати всі запахи твого тіла. Вони прекрасні. Цілувати тебе всюди, куди тільки можуть потрапити уста. Пестити без краю. Годувати тебе. Купати, як немовля. Колисати на ніч. Бути з тобою. Бути тобою. Бути.

© Іздрик "Лист до неї"