Агар агар

Мне бы очень хотелось
вспомнить что-то хорошее
не обремененное всякими "но "
но везде блокады условностей.
Подобно постаревшей
лампочке
мигая, перегорает
последний источник тепла.

Сегодня, в общем-то, был хороший день, хотя и все время у меня были какие-то промахи с едой.
И я очень люблю метро Университет, особенно по утрам.

Хорошо цепляться за даты
в море спутанных мыслей
чтобы не утонуть,
не чувствуя дна под ногами

Я не буду рассказывать вам
про звезды
которые зажигают, потому что
это кому-то нужно
не буду размышлять, что
вселенная бесконечна
просто одно я знаю точно
лучше
иметь вокруг рта морщины,
чем танцевать в пыли,
уповая
на сложные виноватые радости.

І тоді, хтозна й чому, в мені наче щось прорвалося. Я зарепетував щосили, вилаяв його і сказав, щоб він не смів за мене молитися. Я схопив його за комір сутани. В нападі обурення і злісної радості я виливав на нього те, що сколихнулося на дні моєї душі. Як він упевнений у своїх небесах! Ви тільки подивіться! Але ж усе небесне раювання не варте однієї-єди-ної жіночої волосинки. Даремно він вважає себе за живого, він-бо живий мрець. Ось я з вигляду злидар, знедолений. Але я бодай впевнений у собі, впевнений в усьому куди більше, ніж він. Я впевнений, що живу і що скоро прийде по мене смерть. Атож, ось тільки в цьому я й упевнений. Але принаймні цієї істини мене ніхто не позбавить. Я маю слушність і раніш мав, і завжди. Я жив так, а не інакше, хоча міг би жити інакше. Робив це і не робив того. Вчинив так, а не інак. Ну й що з того? Я ніби жив у чеканні цієї хвилини, цього блідого світання, отепер і виявиться, що я мав слушність. Ніщо, ніщо не має ваги, і я добре знаю, чому. І він, священик, теж знає, чому. З безодні мого прийдешнього протягом усього безглуздого мого життя підіймався до мене крізь роки, що ще не настали, подих мороку, він усе рівняв на своєму шляху, і від цього все доступне мені в моєму житті ставало таким самим примарним, як і ті роки, що їх я прожив насправді. Що мені смерть ближніх, материнська любов, що мені Бог, той чи інший спосіб життя, який вибирають для себе люди, долі, обрані ними, якщо одна-єдина доля мала обрати мене самого, а разом зі мною і мільярди інших обранців, усіх тих, хто, як і він, називають себе моїми братами. Зрозуміло йому, зрозуміло нарешті? Всі довкола — обранці. Всі, всі — обранці, інакших не буває. Рано чи пізно їх теж засудять. І його так само. То чи не однаково, якщо обвинуваченого за вбивство стратять за те, що він не плакав на похороні матері? Собака старого Саламано дорогий йому був не менше, ніж його дружина. Маленька жіночка-автомат була винна так само, як і парижанка, з якою одружився Массон, або як Марі, якій хотілося, щоб я з нею одружився. Хіба важливо, що Раймон став моїм другом, як і Селест, хоча Селест у сто разів кращий за нього? Хіба важливо, що Марі цілується зараз з якимсь іншим Мерсо? То чи розуміє пан священик, побожний смертник, що з безодні мого прийдешнього… Я задихався, вигукуючи це все. Але священика вже вирвали з моїх рук, і наглядачі погрожували мені. Він утихомирив їх і з хвилину мовчки дивився на мене. В очах йому бриніли сльози. Він обернувся й подався геть.

Любовь
она просто однажды ударит
без предупреждения
И ты будешь вытирать окровавленное лицо
Чтобы хоть что-то увидеть.
Собирать на асфальте зубы
в припадке сладостной эйфории.
И никого не станет-
только ты и твое увечье
Сжимая зубы в кармане
- Помнишь, как мы познакомились?
Мир представится в розовых каплях
крови. И отражений увечья.
И ты навсегда потерян.
Пока смерть не разлучит нас.
И все, что ты можешь сделать-
плестись, ведомый нею
надеясь, что она тоже
утонет в розовых каплях.

Я ходила под дождем
чтобы понять символьный смысл вещей
Я прошла тысячу миллионов шагов
чтобы понять жизнь
я думала о смерти
чтобы просто что-то понять
и я поняла
что люди бесконечны
и что я тебя никогда не потеряю
потому что ты мне не принадлежишь
и поэтому мы - бесконечны.
и не существует вранья
и мертвые не мертвы
и со мной снова моя собака.

Интересно, сколько можно разочаровываться в людях? Не в данном конкретном случае, а так, вообще. Просто интересно. Есть ли какая-то грань познания человечества, за которой уже нечего терять? И даже, допустим, если ты знаешь, что все-мудаки. Тут 2 выхода: либо заочно всех считать мудаками, и тогда будут только радостные открытия (хотя это вообще не факт, да и грустная позиция какая-то), либо ты продолжаешь наступать на те же грабли и разочаровываться. Утешаю себя тем, что положительные открытия тоже бывают. И светлых минут в памяти не перечеркнешь.

—Двойной виски со льдом.
-У нас не продаётся алкоголь!
И тут я понял, где нахожусь. В глазах буфетчицы ясно читалось, что она тоже хотела бы, чтобы в буфете института был алкоголь. Нам стало грустно. Я ушёл.

Я слишком привык смотреть на себя со стороны, быть собственным натурщиком - вот почему мой слог лишен благодатного духа непосредственности. Никак не удается мне вернуться в свою оболочку и по-старому расположиться в самом себе, - такой там беспорядок: мебель переставлена, лампочка перегорела, прошлое мое разорвано на клочки.

Мне кажется, что самое красивое и благородное в любви - это отчаяние.

А мне хочется быть такой же красивой и модной, как Рена дункель, потому что я сейчас влюблена. Рена Дункель тоже часто красит ногти на руках и ногах. Я очень страдаю. Случается, что люди умирают от любви, - будет просто чудом, если у меня все кончится благополучно.

Так как я все знаю лучше всех, я буду начальником, если папа разрешит.

Пожар - это замечательная вещь, и тушить его тоже очень интересно.

Ирмгард Койн, "Девочка, с которой детям не разрешали водиться".

В большинстве случаев ты находишь то, что искал. Очень редко ты находишь это в нужном месте.