AnPat: адаптація людськими словами

Дорослішання - це коли ти не можеш знайти інформації в Інтернеті про своє нове захоплення, тому що він бляхамуха не сидить вк/твіттер/інста/фб.

Зате в розмові він розповідає все і навіть більше

Проблеми погано? Ні! Проблеми - це добре!

Принаймі, долаючи пробеми, ми розвиваємося. Стаємо сильнішими - не факт. Але досвідченішими так точно.

В моєму житті найцікавіші події відбувалися саме тоді, коли переді мною поставали гори перепон та негараздів на життєвому шляху. Хоча краще їх буде назвати випробуваннями.
Скільки людей досягли свого успіху саме тому, що боролися з проблемами і перемогли їх.

Креативний директор "Лєо Бернет" Таня Федоренко разом з чоловіком на початку їх кар'єр та сумісного життя жили на зйомній квартирі і "виживали на зарплату", яка на той час не була великою. Зараз вони забезпечені усім необхідним: матеріальним і живим :)

Чомусь єдиний приклад в цей момент згадався. Видно, давно я з цікавеньким не зіштовхувалася.

Спокійне життя робить нас лінивими. Стреси дають стимул змінювати своє життя на краще.

Проблеми вчать цінувати все хороше, що ми маємо зараз.
Проблеми та стреси краще, ніж просто нудне спокійне життя. Принаймні для мене. Набагато приємніше і краще відчувається щастя після подолання труднощів.

Набагато краще спиться після виснажливого тренування в залі.

Набагато приємніше отримувати "відмінно", коли доклав усіх зусиль, роблячи проект.

Набагато приємніше дарувати подарунок, що робився власноруч або довго обирався.

Набагато приємніше отримувати медаль після чесного бою.

Які критерії у успіху?

Чиє визнання має значення?
Точніше, більше значення: оточення, рідних, просто небайдучих/авторитетів, чи професіоналів справи, в якій досягається цей успіх, бувалих, скажемо так? І чи буде об'єктивною ця оцінка?

…

Лєо Бернет було моєю мрією з першого курсу. А підштовхом до реалізації стало бажання довести Какашці, що я понад образами.

До Києва я вступала з власної ініціативи. Та підштовхуючим фактором став Вадим чи Влад з жахливими парфумами, якого я відфутболила, посилаючись на очікувану відстань.

Найцікавіші моменти моєї середньої школи супроводжувалися бажанням довести що-небудь Міші.

На велосипеді я навчилася кататися, коли Андрій мене взяв на слабо.

…

Какашці я похвалилася першим роликом. Його дратівливе "Удачі!" таки задовольнило моє его. Але далі що? Зник будь-який ентузіазм працювати далі. Челлендж комплітед. Повторно у ту ж гру грати нецікаво. Хіба якщо вийде нова версія, оновлена, осучаснена.

Авторитети не надихають.

То що: нова гра чи нова версія старої?

"Це моє четверта велика любов", - думала я на першому курсі, мріючи про чергового блакитноокого. Тоді я їх нарахувала аж 4. "Щось забагато на одне життя - аж три великі кохання", - писала Забужко (а 4 і подаль). І правда: зараз я згадала тільки двох. Тільки два хлопці залишили в моєму житті слід, і тільки один - настільки глибокий, що я правда можу назвати це "коханням". Або любов'ю крізь призму юнацького максималізму. Але саме тоді в свої 12-14 років я відчула усі можливі емоції.

В 2 класі в школі ми робили валентинки. Вчителька сказала:
- Подаруйте їх тим, кого ви любите.
- А якщо я нікого не люблю?
- Як це - нікого не любиш???

На той момент не любила. Для мене 7-річної було якось незрозуміло, як це - любити. І головне - навіщо? Для мене маленької в усьому була своя логіка. Були лише "так треба". В третьому класі в новій школі всі когось любили. Так прийнято було. Дмитрик Катю, Саша Сашу, і півкласу дівчат - Алекса (у нього іграшки були найкрутіші). Ці люди ненав'язливо привили мені звичку любити. Точніше, тоді це були тільки зародки: я вже розуміла, що хлопці не такі вже й тупі створіння, що з ними навіть іноді можна розмовляти. Так я навчилася любити.

А після досвіду середньої школи все повернулося "на круги своя". Подальші симпатії зараз розцінюю як абсурдні. Фрейд сказав би, що у мене просто виробилася потреба плекати симпатію до когось. Цьогорічні події взагалі на гормони спихнути можна. Віддатися душею, свідомістю, життєвими цінностями людині - ось що значить любити. Так, щоб на грані втрати себе.

Соціум навчив мене любити, і я ледь не потонула. Жива. Чи зможу жити так, щоб більше не любити? А, Фрейд? Любити - вироблена потреба?

Навчилася любити, на свою голову.

Може, зумію так бути щасливою.