Записки простой девушки)

Сьогодні був мій перший урок в ролі вчителя.Купа емоцій, переживань….

Сталося те чого я боялась найбільше-мені сподобалось вчити.Пояснювати, давати приклади….Це настільки захоплююче…

Зараз я трошки спантеличина….

Сьогодні приїздив мій дядько…

Не обійшлося без віскі(в нього сьогодні день народження, як ніяк а 39 років-дата серйозна) …

…І як завжди задушевної розмови…яка тихо переходить у виховну розмову на тему моєї поведінки…мого життя…

Словом, розмова була змістова хоча і дуже напружена.

Бути 4есною, то ці розмови завжди давали мені багато, як власне і спілкування з моїм дядьою, якого я поважаю і дуже сильно люблю)

Я останнім часом стала дуже егоцентричною, думаю шо мені хтось шось повинен, але дядя ясно дав зрозуміти, шо НІХТО ніколи не попусте в житті.

Прыгай через барьер, ломая флажки-слова, які я клянусь ніколи не забуду!

Просто тепер я знаю шо мені робити, і чого я хочу… ;)

Почну прямо завтра-постараюсь отримати якусь роботу…

Для того шоб бути повноцінною особистість требба бути незалежною, в тому числі якби то цинічно і не звучало, і в матеріальному плані.

Тільки я можу зробити шось своєму житті…ЛИШЕ я !

Тому…

Думаю, всьо зрозуміло…Йду спати, обіцяю -буду в нормі!

Життя затягнуло у глибоку прірву. Темну, страшну… Все обтяжує, втрачає сенс… Слова, вчинки, обіцянки людей вже немають ніякого значення…
Навіть сил уже немає прикидатись, бо набридло…Зради, біль і ніякої відповідальності за людей, з якими ми пов'язуємо своє життя. Настав час, коли всім насрати на почуття, ємоції та мрії…
Хочу бачити усмішку, СПРАЖНЮ УСМІШКУ, СПРАВЖНІ ЕМОЦІЇ…

…Зненацька приїхати до Львова, серед ночі, вдень, у вересні чи в березні.Якщо Львів існує, під пологами кордонів і тількив моєму новому пашпорті.

Адам Загаєвський

Вже два дні як я приїхала з дому…Все збиралась написати свої думки, але круговерть мого життя як завжди мене закрутила миттєво, варто мені було лише вийти з потягу номер 170 маршрутом Львів -Київ.До речі, їдучи в Киъв я задумалась:чого я завжди приїзджаю і їду зі Львова, коли він ще спить?Що це?Злі фокуси долі, чи просто фатальний збіг?…Життя думаю покаже…Будучи лише в Львові, я дійсно відчуваю себе живою, хммм…це напевно енергія Львова, землі Соломії Крущельницької та Адама Загаєвського надихає мене дивитися на життя по іншому….Львів торкає мої думки…Шалено закохана у своє місто ?Так!Він (Львів) є у кожній клітинці мого тіла, в кожному моєму рухові, мрії та сні…Коли я у Львові, мені хочеться писати ессеї, танцювати, співати…кохати…Немає нічого кращого за кохання у Львові…Як каже мій тато місто вічної молодості…ДО речі нещодавно дізналася де мене власне було створено, зачато…Це трохи пантеличить мої думки навіть зараз, а пройшло вже майже більше тижня…10 гуртожиток 53 кімната Універ Львівська Політехніка дякую за життя, цю суперову нагоду дивитися на небо, сидіти маленькому кафе з подругами, пити холодне мохіто і займатися коханням) ….ну і звичайно, дякую за Львів) За саме краще місто на Землі і можливість називати себе львівянкою….

Поздравьте меня) Мои вчерашние мучения таки не прошли даром.После 2 суток подготовки к экзамену, сегодня я получила 5….Я очень рада, хотя и понимаю что это всего лишь экзамен.Вчерашний день был просто ужастным.Это утро, этот дождь и генеологическая класификация языков чуть не убили меня, а я выстояла*чуть горда за себя.А вообще ерунда это все.Вчера на кухне мы с мамой пили чай:

—Мам, я боюсь.

—Не бойся, все будет хорошо.

—Легко тебе говорить.У тебя ж нету экзамена.

—ДОЧь, моя жизнь -это и есть экзамен, который каждый день заставляет меня вытягивать все новый и новый билеты.

Последняя фраза реально гениальная.Поэтому те кто меня читают и готовятся к чему-то серьезному в жизни…опустите весь пост и прочитайте только это фразу.Все получится.Уверена)

Сегодня проснувшись я поняла, что одинока.Хотя у меня есть родители, много друзей и парень к которому я неровно дышу, но при всем при этом я-одинока.Одинока в мыслях, взглядах, и даже просто на чисто физическом уровне.Сегодня Рождество-милый семейный праздник, а ты тупо сидишь один в чужем городеи понимаешь, что всем нет никакого дела до тебя…у всех своя жизнь, и думаю это вполне нормально.

Так я думала почти целый день, но когда парень Х мягко говоря, сказал мне аривидерчи…я поняла что если еще хотя бы на минуту останусь дома, то просто сойду с ума.Стала звонить подругам…Нашла Женю с Дашей…Мы мило прогулялись по Крещатику покушали в Маке и теперь я опять дома и это чувство одиночества, такого тотального и безповоротного прямо таки опять нависло надо мной и давит..давит…