Это просто Вьюи блог

Правду говорять, що кохати можна на відстані, для цього не обов'язково бути постійно поруч. Вистачає прекрасних спогадів, вистачає подивитись на фото та знати, що з ним все добре. Здається, що пожертвувала б всім, віддала б все заради маленької надії, але слабкість дається в знаки і розумієш, що все це безглуздість і вчинки та слова твої можна зрівняти з наївністю маленької дівчинки.

Що може бути гіршим, коли починаєш ненавидіти весь світ? Безвихідні ситуації змушують опустити руки і як би жахливо це не лунало, але це дійсно так. Як може в мільйонному місті залишитись частинка тебе? Прикро розуміти приїжджаючи додому, що в тебе тут нікого немає, тобі тут ніхто не потрібен і тим паче нічого та ніщо не тримає.

Во мне рождается что-то апрельское, пороховое
оставь меня в покое, зима, слышишь
оставь меня в покое

Потрібно повернутись до життя, навчитись знову посміхатись. Цінити те що маю, хто поряд. Потрібно навчитись прощати…ще трохи лінь, а скоріше - байдужість! Байдужість мене просто накриє хвилею до всього, в де чому це добре…нерви збережу…але так нудно жити…

A послать бы всё к чертям куда подальше, и забится там, где душевный покой, где тебя не бросят

Не унижайся, просто уходи, даже если больно.

попробуйте не любить никого, и вы будете нравиться всем. посылайте к чёрту всех, и вами будут восхищаться.
всё просто - люди не ценят хорошего отношения.

Только не принимать ничего близко к сердцу. Ведь то, что примешь, хочется удержать. А удержать нельзя ничего.

Эрих Мария Ремарк

людей, которые бросают слова, обещания на ветер,
я бы бросала с моста в холодное море

Я желаю каждому, не иметь в друзьях тварь продажную.

нахуя говорить "доброе утро" если оно нихуя не доброе.
кто это вообще блять придумал?

как это здорово, быть нужным кому-то.
просыпаться с мыслью о том, что ты любим.
знать, что есть тот, кто если что, тебя подхватит.
хотя…откуда мне знать.

с этим тупым стадом, под названием "общество", невозможно не ругаться матом.
эти тупые суки так и просят, чтобы их послали.