A

Сказать что ты устала, значит ничего не сказать. Это беспрерывное соотношение хорошего с плохим не когда не уходит в безмятежность. Бывают моменты что ты устаешь думать, что-то делать - слабость достигает нас. Мы жалуемся, потому что сила куда-то уходит. Можно давать беспрерывные советы, о том, что все будет хорошо что это всего "мелкие камушки об которые мы спотыкаемся, но которые в скором времени накроет теплой морской волной" Но, все мы знаем что эти советы не помогают, и они являются бессмысленными в какой-то степени. Так что тогда является вообще смыслом?

Я устаю от того что делаю, а если я ничего не делаю я тоже устаю, жизнь крутится вокруг меня и я с радостью принимаю это. Мы добиваемся того что хотим, пройдя определенный путь, у кого-то он простой а у кого сложный. Нельзя предугадать то, что мы хотим заранее. Но, что же делать, если силы улетели и внутри тебя прорастают колючки, которые давят на тебя из внутри, ты не можешь не кому сказать о них, потому что ты сам. Каждый в этом мире сам за себя, не кто не поможет в действительности. Это как в период полнолунии, или грозы, или потери - страха, страха того, что будет дальше и как все это преодолеть.

Любите расслабляться, в этом есть какой-то определенный путь к гармонии, что как не наслаждение может придать нам силы. Зацикливаться на плохом - значит нечего не иметь, в итоге проскальзывает из уст моих банальность о том, что все плохое перекрывается хорошим. Значит оно так и есть. Наслаждайтесь…

Війна, чи не найстрашніша це річ? Ветеранів Війни с кожним роком стає все менше і менше. Як сказала мені одна дівчина: «Юліано, пише вже краще про щось інше, це вже занадто банальна тема » Та хіба цю тему можна назвати «банальною»? Хіба не повинні ми бути вдячні їм за те, що ми зараз існуємо в Незалежній Україні? Ми повинні казати «дякую» їм безмежно…А от так замислитись, ще зовсім молодий парубок, який, ще був би не проти насолоджуватись смаком юнацтва як це можемо зробити ми зараз, сьогодні, то ж відправляють його на фронт випробовувати долю, воювати. Його вчать тримати зброю в руках та жити страхом, через хвилину тебе можуть поранити, вбити, ти знаходиш собі там товариша, з яким ти хоч трошки спілкуєшся, ділишся останніми харчами, водою, який на час може замінити тобі близьку людину, хоча це зробити не можливо, і тут і його нема, він боровся за батьківщину разом з тобою, але його доля була саме такою. Ні, вони не боялися смерті в їхніх судинах текла кров боротьби, адреналіну перемоги і бою до кінця. А Вона, дівчина, яка тільки навчилась плести вінки у полі, ще не вміє готувати, і також хоче в майбутньому нормального життя, мати хлопця, можливо вийти заміж, мати діточок, все як усі жінки, але ні, ця дівчина, іде до партизанок, або на фронт медсестрою, або ще кимось, а ви зараз дівчата, навіть не замислюєтесь над тим, щоб могло з вами бути, живете в свою насолоду, а вона, не пропала, вона достойно навчилась тому, що їй потрібно було, боролась і вигравала, це були сильні жінки, і як можна так сказати, що це «банальна» тема?

Люди боролись за повітря, щоб дихати, за землю, щоб було де жити, за культуру, щоб було що цінувати, за дітей, щоб тім було чим пишатись. А чим пишаємось ми зараз? Ми пишаємось тим, що не уступили місце старенькій людині, тим, що тримаючи цигарку в руках убиваємо себе, і людей навколо, тим що цураємось рідної мови. Гроші, як би там не казали, що це «зло», ми знаємо що це зло багато чого вирішує у цьому житті, і вижити у цьому світі без них важко, але ж вони і є зачинателем логічної смуги приводу до війни, чи не так?

Тож чим ви сьогодні будете займатись? Наділити трошки час батькам, та посидите з ними в тихому сімейному колі? Та ні, ви підете на заняття, або на роботу, потім прийдете побудете трошки вдома зробивши швиденько хатні справи, зробивши уроки, наприклад, та швиденько побіжите ще кудись…Ви можете піти зараз куди завгодно, займатись тим, чим вам хочеться, їсти те, що забажаєте. Вас оточує спокій, також не виключаючи ті моменти, що ви все ж таки хатня людина і багато часу проводите вдома з любими для вас людьми це ваші батьки, брати, сестри, можливо ваші діти, і ви знаєте, що ви поруч, ваше серце спокійне, у вас є все.

Багато людей скаржаться на життя, але що вам вважає зробити його кращим?

Мені здається, що людство трохи знахабніло, якщо це можна так сказати, і зовсім не уявляє собі те що могло би з ним бути, ми і не хочемо цього уявляти, а навіщо?Можливо навіть Війна би навчила цінувати.

Ви полюбляєте сонячне проміння, чекаєте на весну, полюбляєте природу, слідкуєте за бруньками на дереві які вже з’явились - це гріє ваше серденько, в вашій пам’яті є певні моменти які нагадують вам про щось приємне і солодке до душі, цінуючи життя, хвилини, ви робити певний крок до успіху.

Уявіть тільки, прокидаєтесь ви зранку, і, по радіо, по телебаченню, в Інтернеті оголошуюсь війну, і це все, насправді все…Ядерна зброя і все таке інше, ви не відчуваєте тепла, вам холодно, а світ рушиться, маленька дівчинка, яка вчора гралась ще на дворі в схованки вже справжня партизанка, а може і ні може її вже немає. Економіка рушиться, гроші припиняють своє значення, міста зникають, і все те, чого ми досягнули більше немає, порожньо, уявили? Не знаю як у Вас. а в мене мурашки по спині пройшлись, мені стало страшно. Будь ласка, кажіть людям «дякую».

Настрій її був не найкращий. Вона дивилась на мене звисока, похмуро і суворо в водночас, по погляду була помітна тривога, це таке собі непередбачене відчуття для неї самої, але вона нікому нічого не розповідала. Вона сердилась, це було помітно по її очам і оточуючі це бачили, так, ми відчували напруження яке було навколо. Вона нікого до себе не підпускала, таке відчуття, що в її душі щось трапилось, накипіло, і ось, ось би вона хоче щось сказати і не може, не хоче, ми почули басовий крик, потім не наче блискавка промайнула довкола, вона виплеснула емоції в світ, які накипіли за довгий період. Настрій навколо неї став ще темніший, ще не зрозумілішим, ще грізнішим, ще похмурішим, її серце штовхає її з середини, відчувається відчайдушність, безсилість події, яку вона несе за собою. І знову чутно стогін грому з її уст, блискавичної віддачі погляду на обличчі, грім, блискавка, грім, блискавка ….лунали час від часу, це насторожувало нас, її емоції настільки виплескували, що вітер піднявся довкола, котрий супроводжувало грізність, віддача емоції, і от - от її око починає напружуватись, схилятись …намагаючись не піддаватись обставинам відчуття, воно починає щуритись, змокати і здавалось би хвилинку на хвилинку воно вже не витримає цієї напруги, вона настільки не хотіла показувати свої почуття на зовні, але серце не витримало ….! Слеза так і покотилась з ока, а за неї ще і ще, неначе дощ розпочався навколо неї, неначе розпочалась гроза.

Отверженные уходят вперед, уходящие плетутся сзади бесконечности привалf

Сокровенность бережет