Настрій її був не найкращий. Вона дивилась на мене звисока, похмуро і суворо в водночас, по погляду була помітна тривога, це таке собі непередбачене відчуття для неї самої, але вона нікому нічого не розповідала. Вона сердилась, це було помітно по її очам і оточуючі це бачили, так, ми відчували напруження яке було навколо. Вона нікого до себе не підпускала, таке відчуття, що в її душі щось трапилось, накипіло, і ось, ось би вона хоче щось сказати і не може, не хоче, ми почули басовий крик, потім не наче блискавка промайнула довкола, вона виплеснула емоції в світ, які накипіли за довгий період. Настрій навколо неї став ще темніший, ще не зрозумілішим, ще грізнішим, ще похмурішим, її серце штовхає її з середини, відчувається відчайдушність, безсилість події, яку вона несе за собою. І знову чутно стогін грому з її уст, блискавичної віддачі погляду на обличчі, грім, блискавка, грім, блискавка ….лунали час від часу, це насторожувало нас, її емоції настільки виплескували, що вітер піднявся довкола, котрий супроводжувало грізність, віддача емоції, і от - от її око починає напружуватись, схилятись …намагаючись не піддаватись обставинам відчуття, воно починає щуритись, змокати і здавалось би хвилинку на хвилинку воно вже не витримає цієї напруги, вона настільки не хотіла показувати свої почуття на зовні, але серце не витримало ….! Слеза так і покотилась з ока, а за неї ще і ще, неначе дощ розпочався навколо неї, неначе розпочалась гроза.