Aliis inserviendo consumor

"Глаза, всегда смотри в глаза, они не врут. Никогда не обижайся на слова, если не видишь глаз."

Я дика, не спокійна, не зрозуміла, дратуюча, маленька, не знаюча життя, не дарма ти називаєш мене кошеням. Живу кожною хвилиною. А ти дорослий, спокійний, врівноважений, простий, ніжний, наівний, ревнивий. може мені здається. І хочеш мене приручити, заспокоїти, покорити, зробити лагідною, домашньою? Не треба. Тобі ж не така як я треба. Розумна людина з безглуздою не зв'яжеться.

Чи зрозумію я сама себе коли небудь?

И мне с тобою голову не кружит, случайное касанье наших рук.

Хоча нє! Вєрку нікому не віддам! За неї горою. Може ось на таку любов треба рівняти? Вона моє все, моя іскорка, посмішка поряд з нею не проходить) Хоча і тижнями, місяцями ми можемо не спілкуватись але любити її не перестану, що б там не було.

Якби у мене зараз забрали всіх подруг - я б нічого не відчула.

Вже годину займаюсь самокопанням. І якщо на початку, запитавши себе: -Що буде якщо його не буде? - я могла відповісти що та, обійдусь. То через годину роздумів защемило в серці.^ як можна без нього? ^ Найскладніше відповісти собі. Відповісти чесно і без прикрас.^ Хоча це лише перший день. Побачу що буде з часом.

Трошки злість на його дитинство, але то норм.

Дай мені дозу себе.

Що приніс з собою ранок? Та нічого особливого. Я не відчула гострої нестачі людини. навіть більше немає чого сказати. "не" каже саме за себе.

^Здається це загальне якесь захворювання. Не стосується особистостей.^ Якщо раніше хотілося комусь писати, дзвонити, говорити - то зараз немає. Хоча інша б раділа що до неї повернулася подруга, не просто подруга, а найдорогоцінніша, найрідніша яка тільки може бути. У мене немає піднесення. Я рада, дуже щаслива але воно все не виражається емоціями. ^ Мабуть таки проблема десь глибше. Треба шукати корінь.. ^ Хоча далеко йти не треба. Не розумію що мене з ранку стукнуло зайти на Ю сторінку? Фото. Вони щасливі, вона так точно, він гордий, як власник чогось антикварного. І що я відчула? Десь глибоко зачухався шрам, але не болів. дивно. Та можна сказати що відчула лише трохи злості. не на нього, не на неї, на все що зараз робиться. на себе мабуть.^

"Можливо Бог так захищає тебе, що не дає відчуття зраз"

Хвилями то впевненість то чітка відмова. Мені цікаво з ним, але.. немає бажання. Я досі згадую його руки, кожен дотик, тепло, гарячий подих. Та це викликає лише приємні спогади.

Після розмови. у мене зносило дах, я тремтіла від подій.