Это просто Вьюи блог

Як мене бісить людська тупість! Коли заходиш до йобаного контакту, відкриваєш сторінку невідомої людини, а у неї стоїть якийсь їбучо-пафосний статус, а-ля: "Та идите вы все нахуй, мои дарагие". Та кому ти блядь треба??? При тому, що дівчина живе у Львові, спілкується на українській мові, а на просторах інтернету спілкується на рос.мові? Якого хуя?? Щей якась їбучо пафосна ава. Щей у діяльності написано: Фотограф. Та який нахуй фотограф??? Батьки купили фотоапарат пездатий, і все, ти вже фотограф?? Тобто якщо я куплю собі гібсон за 20 кусків, то я стану гітаристом? 0_о

Я починаю заздрити навколишнім людям. Мене душить жаба, що у них так все чудово складається. А у мене все через жопу.

"…- Привіт, як твоя сесія?

— Привіт! Та це просто жах!!!! Мені ще треба здати дві лабораторні, курсову і до двох екзаменів підготуватися…."

Ну і проблеми у вас, я вам скажу. Знали б скільки ще мені здавати. Ви, почувши мої зальоти, перехрестилися б…..

А взагалі, мене нервують люди. Я злий, і ненавиджу їх всіх. Чому? Бо у мене нічого не виходить…всі навколо більш успішні ніж я. У них багаті батьки, живуть по квартирах, мають таких самих друзів. В мене навіть грошей немає на взуття, у моїх кросівках дирки на пятці. Гуртожитка немаю, квартири немаю. Грошей вдома нема…на мамину зарплатню продавця важко прожити. Так і хочеться закинути університет, у якому в мене великі проблеми, і піти на стройку, таскати цеглу, щоб хоч якось допомогти матері.

Хтось подумає: "Важко зараз, але потім буде легше! вивчишся…і все буде добре" Вивчусь???? Вивчусь???? Я один з найгірших студентів на свому потоці!!! Яке там добре???

Одного разу, їхавши додому, я розмірковував про смерть…ні ні, я не долбойоб, щоб чинити самогубство :) Я думав про те, чи боюся смерті. Взагальному. Ну так ось….я її не боюся. Вона дозволить мені не ходити у дірявих кросівках, позбавить мене моєї низької самооцінки, моїх невдач в університеті, мого сорому перед матір"ю, ненависті до самого себе, до навколишніх "УСПІШНИХ" людей.

І ось знову пезда. Скільки можна? Таке враження, що я сам собі рию могилу. І то свідомо!!! Навіщо? В чому вся суть моїх невдач? Адже ключ, від дверей, які дозволять вийти з кімнати позору у мене в руках! Так чому ж я ним не скористаюся?? Бо я слабак. Мені страшно, і я, наче дитина, тікаю від проблеми під ковдру. Мені не вистачає сили волі, терпіння, віри в себе, бажання. Так, бажання вилазити із гівна в мене теж нема. Нахуя? Точніше не так…навіщо діяти? Витрачати сили, здоров"я, нерви, заради того, щоб не плавати у гівні? Мені лінь…

"…Усе життя одне лайно" (c) Skinhate

Можливо мені треба допомога? Можливо…все можливо. Деколи мені потрібна чиясь допомога. Щоб хтось вірив у мене. Це б мені додало сил. Бо навіть моя рідна мати сумнівається в мені. Вона це не говорить…..але в неї погано виходить це приховувати. Зараз би не відмовився запитати у батька поради. Напевно він зараз дивиться на мене і думає: Бля, сину, ото ти єбануте!!!

Скільки мені там скоро стукне??? Не мало….а за спиною одні не вдачі, коли інші мої однолітки вже одружуються і косять бабло.

То ж….який висновок? Де вихід? А ось, за цими дверима, ключ від яких, у мене в правій кишені моїх брудних джинсів. Треба тільки знайти бажання, стимул, силу, щоб відірвати свій худорлявий зад від дивана і вилізти з цього лайна.

Ми тонем у власному гівні…..

Перший крок.