Я починаю заздрити навколишнім людям. Мене душить жаба, що у них так все чудово складається. А у мене все через жопу.
"…- Привіт, як твоя сесія?
— Привіт! Та це просто жах!!!! Мені ще треба здати дві лабораторні, курсову і до двох екзаменів підготуватися…."
Ну і проблеми у вас, я вам скажу. Знали б скільки ще мені здавати. Ви, почувши мої зальоти, перехрестилися б…..
А взагалі, мене нервують люди. Я злий, і ненавиджу їх всіх. Чому? Бо у мене нічого не виходить…всі навколо більш успішні ніж я. У них багаті батьки, живуть по квартирах, мають таких самих друзів. В мене навіть грошей немає на взуття, у моїх кросівках дирки на пятці. Гуртожитка немаю, квартири немаю. Грошей вдома нема…на мамину зарплатню продавця важко прожити. Так і хочеться закинути університет, у якому в мене великі проблеми, і піти на стройку, таскати цеглу, щоб хоч якось допомогти матері.
Хтось подумає: "Важко зараз, але потім буде легше! вивчишся…і все буде добре" Вивчусь???? Вивчусь???? Я один з найгірших студентів на свому потоці!!! Яке там добре???
Одного разу, їхавши додому, я розмірковував про смерть…ні ні, я не долбойоб, щоб чинити самогубство :) Я думав про те, чи боюся смерті. Взагальному. Ну так ось….я її не боюся. Вона дозволить мені не ходити у дірявих кросівках, позбавить мене моєї низької самооцінки, моїх невдач в університеті, мого сорому перед матір"ю, ненависті до самого себе, до навколишніх "УСПІШНИХ" людей.