І ось знову пезда. Скільки можна? Таке враження, що я сам собі рию могилу. І то свідомо!!! Навіщо? В чому вся суть моїх невдач? Адже ключ, від дверей, які дозволять вийти з кімнати позору у мене в руках! Так чому ж я ним не скористаюся?? Бо я слабак. Мені страшно, і я, наче дитина, тікаю від проблеми під ковдру. Мені не вистачає сили волі, терпіння, віри в себе, бажання. Так, бажання вилазити із гівна в мене теж нема. Нахуя? Точніше не так…навіщо діяти? Витрачати сили, здоров"я, нерви, заради того, щоб не плавати у гівні? Мені лінь…
"…Усе життя одне лайно" (c) Skinhate
Можливо мені треба допомога? Можливо…все можливо. Деколи мені потрібна чиясь допомога. Щоб хтось вірив у мене. Це б мені додало сил. Бо навіть моя рідна мати сумнівається в мені. Вона це не говорить…..але в неї погано виходить це приховувати. Зараз би не відмовився запитати у батька поради. Напевно він зараз дивиться на мене і думає: Бля, сину, ото ти єбануте!!!
Скільки мені там скоро стукне??? Не мало….а за спиною одні не вдачі, коли інші мої однолітки вже одружуються і косять бабло.
То ж….який висновок? Де вихід? А ось, за цими дверима, ключ від яких, у мене в правій кишені моїх брудних джинсів. Треба тільки знайти бажання, стимул, силу, щоб відірвати свій худорлявий зад від дивана і вилізти з цього лайна.
Ми тонем у власному гівні…..