ღ♥ღ Голос моего сердцаღ♥ღ

как будто это месть за все мои поступки. Я просто хочу любить, и быть любимой. вроде как не тяжело, но и не совсем все легко и просто. Как то никак. Мы сами по себе и нам не узнать всех слабостей и нежностей. Мне не увидеть этеой пиле в твоих глазах, такой жадной и дерзкой. Ты как все, но ты особенный чем-то. Наверное проблема во мне. Я не та которая нужна тебе. С временем меня попустит, знаю, да и верю в это.

Сколько времени я уже была одна, мне не хочеться искать, не хочеться жить без тебя, твои глаза красивые*

что-то напоминает? ахх дааа…наше хрупкое, разбитое сердечко… да, оно пиздец какое хрупкое. сними илюзию, дура.

всё дерьмо. даже и ты.

Итак, это 2013 год. Где, черт возьми, летающие машины..?

Нет серьезно, где летающие машины и роботы-уборщики? Что это за дерьмо?

Мне нужно было сделать выбор и я выбрала себя.

Кожна людина рахує себе особливою. Вона наголошує на це, воно кричить про це, коли у неї не співпадають смаки з іншими вона ще раз свідомо переконується в тому що я точно не така (-ий) як всі, значить я особлива(-ий). Але якщо дивитись реальності у вічі. Кількість населлення величезна, мілярди значить всі вони "особливі" не такі як я чи ти?! Ми рахуєм себе особливим, як від найменшої дрібнички до наших вчинків, чи нашій поведінці, або смаків на будь-що як від прикрас, їжі до вибору квартири, машини, людей які нас оточують. Але що таке особливість насправді? В кого вона справжня, а в кого це лише ілюзія? Відповісти коректно на це питання не можливо. Всі ми різні, але в одночас схожі один на одного. Люди ведуть себе однаково, думають однаково (різниця в мисленні лише між статтями жін. і чол.). Коли боляче ми причиняємо біль іншим, коли весело ми хочемо ділитись цими емоціями, ми шукаєм собі однодумця, який би нас міг зрозуміти. Але вся сіль в тому, що такий ж однодумець рахуватиме себе особлив. Тоді що? Це неправильно, це задіває наше его, нашу психіку. Він такий як я, але він не може бути таким?! Все і це нас заганяє в глухий кут, в нас переживання, розвиток стресу і писихічних розладів, згодом найменша сутність будь-якої проблеми дає нам "змогу" загострити свої погляди, ми не спішимо шукати таких як ми, "особливим" може бути лише один - це спричинювати ще більші розлади, відвертання від соціуму, замкнення в собі. Нам залишається змиритись з тим що таких "особливих" весь світ, або нас чекатимуть в психіатричному віділенні. Кожне питання яке в нас виникає, змушує нас думати, задумуватись, мислити, боротись, падати на коліна і вставати, або ж полягти не дізнавшись що таке "особливі люди" (таких питань незліченна кількість) і чи я один з них?! А дізнатись просто хто є ким, кожен з нас має таланти, які краще розвинутті в певних сферах і межах. Комусь вдається щось краще, комусь гірше. Особливий кожен з нас. Потрібно лише правильно зрозуміти свій поклик, внутрішній голос. Комусь властиві серйозні переживання, комусь пофігізм, хтось малює, а інший грає на сцені, когось цікавить природа, когось наука, хтось бастує проти інших, хтось воїн, а хтось лише заплутаний у собі і не може розплутати клубок ниток і бавиться з ними, тре до крові пальці, а нитки ті все натягуються, ріжуть і згодом можуть порватись. В таких випадках і всвоїх думках повинні бути оборежними, шукати допомоги серед тих кому вірите і довіряєте. Але краще самому зрозуміти, що "особливий" кожен і в тому числі і Я. Знайди себе, своє місце, своє Я.

Почему хорошие девочки влюбляются в плохих парней?
ми влюбляємся в тех кого как нам кажется заслуживаем

Іноді, людей розділяють не кілометри,
а всього лише кілька слів…

мужчинa когдa eму больно, дeлaeт больно жeнщинe, которую любит. жeнщинa когдa eй больно - дeлaeт больно мужчинaм, влюблённым в нeё, и продолжaeт любить виновникa своeй боли

Одиночество – это состояние, когда ты болен собой, устал от себя, надоел сам себе, и ты хочешь куда-то пойти и забыться в ком-то другом.

говори то, что думаешь.
близкие - поймут.
лишние - уйдут.