ღ♥ღ Голос моего сердцаღ♥ღ

а по ночам мне снится всякая хуета.
и ты

мне еще никто не звонил,
начиная телефонный разговор со слов:
" я просто хотел услышать твой голос".

а хотелось бы.

я пишу сюди кожен раз, коли щось стається. Чому ж я так і досі ні чого не навчилась.Ті ж самі граблі, чому мені так хочеться відкрити, ті самі двері. Навіть якщо мені і нераді. А час летить, а кладовище все більше. Єдине чого, дійсно, хочеться зустріти споріднену душу, хочеться щоб тримали і не відпускали. Мабуть я не заслуговую на любов, якщо так так трапляється зі мною.І хочеться кричати, і йти в бескінечність, хочеться впасти і не вставати і просто дійти лежачі на холодній траві. Мені не вистачає твого тепла, твоїх очей, і цих палких поцілунків. Я хочу взлетіти, але чим більша надія на цей політ, тим болячіше мені падати. Я б розбилась у високі скелі, нехай вітер розплів мені коси і текла гаряча кров по холодному камінні.

Мій стан - твої глибокі очі. Я пам*ятаю дрібниці. І з кожним із них. Моє життя несе лише брехню і біль, я не хочу бути, я хочу жити. Зараз, просто, трішки гірше, ніж померла. Я б випалила б свої спогади травою і закінчила б своє життя - шизофренією. Все дивно і абсолютно ніяк. Я намагалась, но ніхуя не вийшло.

Я просто хочу быть кому-то нужной.

Ты просто возвращайся в нашу весну, и мы обязательно начнем все с начала.

Вся наша проблема в том, что мы не ценим то, что у нас есть.
Мы общаемся с ними так, будто у нас есть неограниченное число попыток. Мы не ценим тех, кто с нами рядом. Причиняем им боль, разочарования, и не задумываемся над тем, что когда-нибудь человек может просто уйти. А вот только потом, когда человек уходит, нас начинают мучить угрызения совести, мы начинаем страдать, нам больно и плохо. Так давайте же все-таки научимся любить и ценить тех людей, которые ради нас готовы на все, тех, кто всегда с нами рядом. Берегите друг-друга.

так хочется посмотреть тебе в глаза
не говорить ни слова
просто стоять и молчать
обнять тебя
и никуда не отпускать