Это просто Вьюи блог

Театр – місце, де глядачі прагнуть бачити не актора, а самого себе, але по іншу сторону сцени.

Сьогоднішній театр кардинально відрізняється своєю екстраординарністю та епатажем. Глядач під час вистави може вмить перетворитися на героя; на сцені ви не побачите зайвих декорацій, або ж взагалі режисер здивує повною їх відсутністю. В сучасній драматургії не має зазубрених текстів та без емоціональної гри. Почуттів може бути забагато, але їх точно не бракуватиме. Головна ідея театрального мистецтва – здивувати своєю неординарністю, яка може проявитися в будь-чому, починаючи з відсутності сцени(коли актори та глядачі не відмежовані одне від одного) та закінчуючи тісним емоціональним контактом, який спалахне вже на початку гри. Багато в чому важко зрозуміти такий підхід до сучасної драматургії, але його і не варто розуміти – його варто відчувати.

Комусь може бути не до вподоби надмірна екстраординарність та тісний зв’язок з глядачами, але саме таким і є «сьогоднішній» театр. І тим він особливий, що новий та небачений раніше.

Зразковим прикладом «нового» театру» стала прем’єра «Две дамочки в сторону севера», яка була представлена в академічному театрі драми та комедії та посіла почесне місце в репертуарі 2013-2014рр. «Две дамочки в сторону севера» — це п’єса про двох сестер, які втратили матір та намагаються знайти могилу батька, щоб воз’єднати родину. Сестри постійно згадують своє дитинство та юність. Їх спіткають безліч пригод: сестри викрадають шістнадцятимісний автобус, хоча жодна з них за кермом ніколи не сиділа. В цій п’єсі було все: трагічна смерть, кохання, веселощі, подорожі та маса кардинально різних емоцій. Герої не оминають жодного Паризького клубу. Вистава тривала менше двох годин, але за такий короткий час, глядачі промчалися на краю потяга, відвідали не одне кладовище, спостерігали за імпульсивним та пристрасним особистим життям сестер та, навіть, були заарештовані однією з паризьких правоохоронних служб. Особливістю драми стала неочікувана поява акторів. Згадуючи назву, кожен розраховував побачити двох жіночок за тридцять. Натомість на сцену вийшли двоє молодих, яскраво нафарбованих чоловіків в сукнях. Два професіонали весь спектакль тримали увагу глядачів на собі, адже крім них діючих персонажів не було (вони певне були б зайвими). Впродовж усієї вистави підтримувався діалог з глядачем, який разом із героями мандрував сторінками їхнього життя, мимохіть відчуваючи себе героєм п’єси.

Глядач не завжди встигає змінювати емоції разом з акторами, які однієї миті плачуть, іншої сміються, та це не заважає насолоджуватися п’єсою. Від початку до кінця, виставу супроводжували дивні звуки та мелодії, які постійно тримали в легкому напруженні та очікуванні. Цікавою знахідкою постановки став екран позаду сцени, на якому були написані всі влучні цитати та діалоги, що були озвучені під час вистави. Останньою та найефектнішою фразою, котра підбадьорила кожного в залі стала така оптимістична репліка: «Будь веселой, не надо печали, ты счестливее всех в этом зале». Ще однією родзинкою стала майже повна відсутність декорацій, адже всі місця, які відвідували сестри та всі персонажі, яких вони зустрічали були зображенні на тому ж екрані.

На думку театральних критиків та самих режисерів, постановка «Две дамочки в сторону севера» вносить певну новизну в бачення театру, невідому дотепер.

Своїми думками залюбки поділилися люди, які мають пряме відношення до цього виду мистецтва та не уявляють свого життя без нього.

«В сучасному театрі мені подобається те, що є неабияке старання молодих креативних людей знайти ту нову композицію та жанри, яких не бачили до сьогодні. В гонитві за чимось особливим для них форма починає набувати більшого значення аніж зміст, і театр перетворюється в яскраве шоу. Та потрібно пам'ятати, що театр — це не цирк, а дзеркало, яке має відображати людський стан душі та викликати щирі емоції», - ділиться своїми думками актриса, викладач акторського майстерства Яна Ляхович.

«Що таке сучасний театр та в чому ж полягає його сучасність важко сказати напевно, адже нові ідеї з’являються щодня. «Для мене ідеал сучасного театру полягає в його професійності та неоднорідності. Театр, як і інші види мистецтва, — різностильовий, тож його не можна розділяти на сучасний та класичний. Кожний режисер обирає свій власний напрям. Як на мене, сучасний театр — це постійний пошук свого стилю та рух до досконалості саме в одному конкретному руслі. Вже не має чогось особливо нового, тож ідея режисури полягає в тому, як із давно відомого скласти абсолютно нову композицію, котра б зацікавила глядача. В театрі світогляд глядача має змінюватися — це і є основною ідеєю будь-якого театру, незалежно - сучасного чи класичного», - поділився своїми думками режисер, викладач акторського майстерства Сергій Корнієнко.

Важко мені бути поряд з тобою, дихати одним повітрям, плевсти на одній хвилі, тому що поряд-я не дихаю, а хвиля накриває мене та змушує задихатися. Важко мені з тобою поряд просто розуміти хто я є, своїми руками ти перекриваєш мені доступ до кисню і я знову ж таки задихаюся. Важко мені бачити тебе з іншими, бо це підкреслює мою незначущість для тебе. Важко мені розуміти свої думки і бажання про тебе. Важко мені щоразу здаватися в твоїй присутності. Важко мені розуміти хто я є поряд з тобою, а без тебе я не я. Важко мені дивитися у твої вічі, бо в них я бачу не себе, а лиш свою тінь. Набридає мені бути не собою, розумієючи що це і є я. Важко мені не розуміти тебе, а ще важче намагатися зрозуміти. Не просто боротися з собою, викреслюючи тебе, а коли викреслюю ти, чомусь, знову вриваєшся. Ще важче не бути з тобою, але бути з тобою просто нестепрпно. Буття з тобою вириває мені душу та шматує серце. Важко мені розуміти, що ти не гідний мене, а ще гірше усвідомлювати те. Важко стукати і битися об стіну, якої навіть немає. Важко просто вірити що нічого і не було. Важко просто надіятися, що ще щось буде…