∞

я не хотела тебя уничтожать, а ты.ты нас уничтожил

та не можу я повірити в те що це кінець

я не можу цього збагнути

НЕ МОЖУ

варто було лише прочитатитвій статус.як

Скількі всього може рухнути.

За вісім хвилин

Ти написав на підпидку, майже як завжди, запитав чи зможу я вийти

Я відповіла зможу, якщо не надовго

Ти твердив що тобі вистачить 10 хвилин.

І ось ти вже поруч
Ти починаєш говорити про нас, я починаю розуміти чого ти хочеш, та що збираєшся сказати, я закрила твій рот рукою і промовляла НІ.
Всередині я благала усе й усіхх аби ти цього не скаазав

Та життя не таке

ти промовив це

я чи то ти

ми обнялися це були найщіріщі обійми за всі моїх 17

ти видушував з себе слова

я ж стояла непорушно, ковтаючи сльози.
так ти зруйнувавв 8

06.08.2012 ти від мене пішов, я тебе втратила

я ледве видушила із себе що не варто мене проводити, і пішла
сльози не зупинилися ні на мить

як так, чому, за що, як ти міг.?

коли ти говорив у тебе вдома що ми бачимосясьогодні останній раз, я думала ти знову, як завжди несеш дурниці

я ж люблю ти більше всього, то навіщо ти перетнув межу?

а комусь таки прийдеться бачити мене кожного ранку
розтріпану, і пелехату, і дико злу.
в розтягнутій футболці і з вічним бажанням спати, і періодично хвору.
хтось же буде пити каву / курити / сміятися
поки я буду шукати свої ключі / туфлі /плаття
матюкаючись.
комусь же прийдеться споглядати цю картину щоранку -
я в розтягнутій футболці бігаю босяка по хаті
і проклинаю всіх хто є на цьому світі.
а комусь - то прийдеться мене любити.
з кимось же я залишусь не на місяць, і не на життя
а трішки більше.
можливо навіть назавжди…

уже не помогают сладости к чаю,
я просто скучаю,
так сильно скучаю

я не знаю что со мной, у меня такое бывает, но обычно это не на долго

как же я хочу чо бы в этот раз все было по-другому

ты чем то особенный

и мне жутко хочеться сейчас к тебе

вот так вот взять и просто защекотать, потом сесть на пирсе и смотреть на отражене луны в озере

ты скажешь что я милая и у меня сладкие духи, ну а я, я просто улыбнусь

мой троюродный бро

спасибо тебе большое, за время проведенное вместе

ме будет тебя очень не хватать

но мб спустя 6-7 недель

исполнеться то чего ты хотел

не знаю почему но тогда я тебе поверила

и сейчас надеюсь что ты не врал

ещё раз благодарю

смішна штука життя, правда? ти мрієш про щось, будуєш плани, думаєш, що все передбачив, знаєш, в який бік йти, і раптом… усі дорожні знаки зняті, земля зникає з під ніг, північ і південь міняються місцями… і ти розумієш, що загубився. як легко, виявляється, збитися зі шляху

Я бы тебя на руки взял,
я бы тебя взял и унес,
тихо смеясь на твои "нельзя",
вдыхая запах твоих волос.

И, не насытившись трепетом тел,
стуком в груди нарушая тишь,
всё просыпался бы и глядел,
плача от радости, как ты спишь.

Я бы к тебе, как к ручью, приник,
как в реку в тебя бы вгляделся я.
Я бы за двести лет не привык
к бездонной мысли, что ты моя.

Если бы не было разных "бы",
о которые мы расшибаем лбы”

можеш мені мене пробачити?
таку божевільну й до біса шалену.

де ти є,. детиєколитебенема?

що ж це я, що ж це я не зуміла, зупинитися вчасно

все ясно.

зі мною тепер, і назавжди, пізно, не йди, не йди від мене.

я налию собі, я налию тобі вина, а хочеш із медом.

що ж це я, що ж це я не зуміла, зупинити себе-тебе

СЬОГОДНІ

сьогодні так дує, я без тебе сумую, сумую без тебе

накинь щось на себе…

як же мене дратують уі моменти, коли я не маю жодного пояснення твоїй поведінці, твоїм діям, поступкам

навіщо ти це робиш, для чого?

Ти навіть не уявляєш, які зусилля мені доводиться над собою зробити, щоб не написати тобі всього

Мурашки по шкірі пробігають, коли я заплющую очі і уявляю ту мить.
Я просто підбираю ноги під себе. Я відчуваю, як торкаюсь тебе. Уявлення постійно різне…

Я знаю, що як тільки тебе побачу, так і не втечу. Напевне, я не зможу себе контролювати. А може мої ноги приклеються до землі? Але я точно не наважусь кинутись тобі в обійми. А ти яким будеш? Будеш стояти і дивитись в землю, бавлячись камінчиком і посмхатись? Чи ти будеш трястись від очікування і нервово розглядатись вбоки, щоб я тебе не застала неочікувано. А може, ти просто спрешся об стіну і байдуже будеш дивитись у небо? Я не знаю.

Чомусь я упевнена, що ти подивишся на мене тільки після мого довгого розглядання тебе. Який ти став? Темне коричневе волосся, зелені очі і погляд, в якому стільки життя, в якому стільки боротьби з самим собою, впринципі як у мене.

Я закам'янію. Нас будуть розділяти кроків 10, а я вже закам'янію від твоїх очей, що будуть дивитись у мою душу. Я буду в думках кричати:,, Щипни себе! Бо інакше не повіриш!,, А ти певне, подумаєш:,, Нічого особливого.,, Чому я упевнена, що ти будеш таким, яким я тебе знала. Мені б так хотілось, щоб ти мене вивів із трансу лиш тільки підійшовши і міцно притиснувши до себе. Щоб я потонула у твоїх обіймах і час завмер при усвідомленні, що я тебе відчуваю.Я би трусилась від страху, що все це моя уява, що ти просто витвір моєї фантазії. Я би не рухалась, тільки б старалась у тебе втиснутись, як ключ втискають у м'ягку субстанцію для дублікату. Що б ти тоді відчував? Щастя, байдужість, відчуття провини? Чи було б на той момент у тебе тільки одне бажання: не відпускати мене?

Коли я б трошки напилась реальністю, як фужером вина на Новий рік, я б відірвалась від тебе, щоб здійснити найзаповітніше бажання, яке виникло у мене після твого від'їзду – я б подивилась у твої очі, і ми довго та щиро балакали. Я би знайшла відповіді на усі питання і побачила, ні відчула, що ти більше ніж просто друг. Що б ТИ тоді відчув?

І тоді я б обережно боячись тебе розвіяти, як міраж, торкнулась би пальцем до твоєї лодоні.Провела би по обрисам підборіддя, закрила б твої повіки і усміхнулась так, щоб ти не побачив. Потім я би зробила ще одне, – я б спорошила твоє волосся. Цікаво, чи б замуркав ти від задоволення? :) Можливо, колись би так…

А може, б залишився холодним, від чого у мене б стиснулося серце.Я б стримувала тебе поруч. а потім відпустила би, чекаючи що ти зробиш.

Пізніше, нас би чекала незрозуміла та недоречлива, безглузда сварка

Ти б стояв і мовчав. За всю нашу зустріч ми б не мовили ні слова. Ми б усе розуміли і так. Ти б нізащо не поцілував мене, та й не варто

Але ти б міг і посміхнутись, обійняти мене знову і попрощатись. Лишивши мене там саму. І скоріше за все ти б саме так зробив. А я би доклала стільки зусиль, щоб не заплакати, прощаючись. І я б це зробила. Я би тобі сказала па-па і пішла. І ти би також пішов.

Тепер ти розумієш, як мені

я купую гарні тапки, щоб ходити босою, не їм після шостої, щоб їсти опівночі, ставлю годинник на сьому ранку, щоб проснутися, виключити його і далі спати
я люблю їздити в трамваях, але їзджу в маршрутках, люблю душевні розмови, але не роблю їх такими, думаю, що закохуюся, а насправді шукаю про кого думати в той час, поки не закохана по-справжньому
я люблю море, але не збираю гроші на подорож, люблю бути хорошою, але роблю погані вчинки, люблю знати як живуть мої друзі, але перебиваю, коли вони розповідають про своє життя
я кожного дня маю багато планів. і кожного дня цих планів все більше, бо я їх не виконую. я не сварю себе за це. я просто не розумію як я можу усвідомлювати що я хочу, що для цього потрібно робити та змінювати і при цьому я все рівно не роблю анічогісінько. привіт, літо. я думала, що буду кращою. пробач.

то, что случилось со мною, не болезнь. скорее — травма. как известно, кость легче ломается в месте прежнего перелома. пойми же наконец. вот и у меня, по стечению случайностей, пойми же наконец хрустнул старый перелом души.