Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всі імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи.
Але поки що ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.
Добре було б тішитись, що все є таким, яким є. Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє. Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі. Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи.
Але це повітря в травні – різке, як скло. Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було. Я знаю, як ти боїшся серця свого. Я знаю – насправді ти хочеш саме цього.
Стільки дощу – а його несе і несе. Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все. Дерева над головою. Темрява на плечі. Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи.