нічна прохолода потиху сповзає у холод
і дихає шкіра і кисень прозорий мов скло
життя проживаєш неначе розімкнуте коло
життя доживаєш допоки зімкнеться воно

допоки є щастя – боїшся що ти його втратиш
а поки біда – то чекаєш що щастя прийде
чекання і страх неможливо у тебе забрати
чекання і страх не минають ніколи й ніде

та якось звикаєш і хвилю за хвилею ловиш
а радість і біль проминають як ночі і дні
ховаєшся в хащах а потім виходиш зі сховищ
пливеш вигрібаєш і знов осідаєш на дні

і води озерні змикаються над головою
і дзеркало вод віддзеркалює внутрішній сад
і ангели саду неспішно бредуть за тобою
а демони саду блокують дорогу назад

і падають зорі і листя в нічну прохолоду
в повітря прозоре вливається тихий туман
того що минуло тобі анітрохи не шкода
а те що надходить не бачить загоєних ран

і мало-помалу зростається зранене коло
всередині кола стирається все що було
а там поза колом – там порожньо тихо і голо
ні страху.. ні часу..
лиш кисень
прозорий
мов скло