В гетто ніхто не святкує різдво.
Снігу вихолоджене єство
стигне під брамами кам’яниць.
Дим підіймається з криниць.

В гетто не буває зими.
Дихай зашитими грудьми.
Твоє плече подібне до крила.
Він любить тебе за те, що ти була.

В гетто у тебе немає ім’я.
Прання тягне вниз течія.
З-того боку чути голоси пастухів.
Він називає тебе іменами трав і птахів.

Він дає тобі тисячі імен.
Благословен кожен твій рух,
і шепіт твій благословен,
благословен запах твоїх сорочок.
Заходить під шкіру перший гачок.

У тебе тут немає прав.
Він ніколи тебе не розумів,
але й не перебивав.
За муром гетто стоїть світла жона.
Перший камінь у тебе кине саме вона.

Оскільки не розуміє, який у цьому резон.
Чому вам усім так потрібно бути разом?
Чому ви всі помираєте від самоти?
Ось ти - можеш відповісти?

Але містом перетікає ріка.
Перетікає вже стільки літ.
Безкінечна, чорна, важка,
розрізає світ.

Далі вибирай сама,
як бути при цій ріці.
Нічого не вдієш із вами всіма.
Живі люблять до смерті.
Потому люблять мерці.