ті, що не курять, також помирають,

може помирають не від раку,
чи скрючених до невпізнання легень,
але точно не менш болісно,
ще й з гнітючим відчуттям чогось незробленого,
чогось невідчутого та незнайомого.

ті, що не п*ють, також мають проблеми,
також серед ночі пишуть не тим,
телефонують вже іншим,
вже давно не своїм.
і тоді ще складніше списати на випадковість,
і тоді ще складніше пояснити світові,
складніше виправдати згвалтовану
суспільними "треба", покалічену совість.

ті, що не лаються, також не завжди
чесні й порядні,
коли автокорекція не виправляє мати,
бо нічого виправляти,
нікому писати,
вони живуть не відредагованим життям,
де пафосу й тавтології надто багато.

людей убивають люди -
це також неправда.
адже інколи бувають власні люди,
які безумовно того варті.

ті, що говорять іншими мовами й діалектами,
також мало що розуміють,
також сперечаються,
стоячи перед дзеркалом,
ставлячи самі надто багато питань, рамок та критеріїв.

отже, якщо так подумати:
шаблонів взагалі немає,
навіть не ми самі винні,
адже масштабність порушеного питання
банально й зрозуміло вимагає більшого.
ми живемо, аби жити,
а життя нас підступно вбиває