Розпочалось все з того, що друг Т повідомив мене за тиждень про недільний турнір з футболу на підтримку добровольчих батальйонів, що знаходяться в зоні АТО. Так, як щороку я збирав команду то вирішив і цього разу не зволікати і відразу знайшов перших людей, які погодились грати. З кожним днем я знаходив нову людину і на вечір суботи я вже мав повноційний склад. Відразу хочу зазначити, що до цього ніразу всі разом не грали.
Неділя. Зібрались і рушили на матч. (передувала турніру гра Волині та Метала). Перед грою всі розмови були лише про турнір та двох малих, які прийшли по білети з трояндами. (кадри ще ті). Дізнавшись, що на турнірі буде аж 14 команд і всі матчі будуть проходити відразу на виліт, мені як капітану стало трішки страшно. Адже нагадую, що до цього ми ніразу разом не грали. Між собою жартували, що відіграємо першу гру і всі додому. Але… Сталося не як гадалося.
Приїхавши на поле, відразу переодяглись і пішли чекати жеребкування. На ньому я зустрів першу проблему. Проблему, як назвати свою команду. Довго не думаю і кажу, щоб записали як ФК "Без назви". Пацани посміялись але менше з тим.
Прийшов час нашої першої гри. Почали дуже напружено про що і свідчив результат. Основний час зіграли з рахунком 0:0. Арбітр дав команду пробивати по три пенальті. І ось тут, на мою думку став переломний і ключовий момент у грі нашої команди. Програючи по пенальті 2:0 ми зробили неможливе. Зрівнюємо рахунок і залишаються останні удари. Наш голкіпер відбиває м"яч і сам підходить пробивати останній пенальті. Певно всі хто дивились цю серію, яка тривала з шести ударів кожної з команд затамували подих. Удар… І гол! Радості немає меж. Всі з посмішками йдемо на трибуни і дивимось за грою інших команд. Між собою жартуємо, що вже потрапили у вісімку найкращих.
Знову жеребкування і видихаємо з полегшенням. Адже нам дістався не найтяжчий суперник. Без великої напруги проходимо у пів-фінал перемігши з рахунком 2:1. Хочу віддати належне другу Ш за шикарний гол пяткою.
Пів-фінал ми грали, коли на дворі вже була темна ніч. І грали ми його певно з найсильнішою командою на цьому турнірі. Зібрались з силами, налаштувались і перемогли з рахунком 1:0. Не приємно було, коли після гри команда суперників почала звинувачувати нас у не чесній грі та не чесному суддівстві. На що їм всі дружно відповіли, що це не ЛЧ і тут немає професійних рефері.
І ось він фінал. Признаюсь чесно, до останнього не міг повірити, що ми дійшли до нього. Розпочали ми його грати майже як в найкращих традіціях Ліги Чемпіонів. Ніч, освітлення, трибуни з глядачами. Атмосфера те що треба. Стартовий свисток і гра розпочалась. Грали ми з однією з найсильніших команд на турнірі, тому почали від оборони. Бились всі до єдиного на кожному клаптику поля. За кілька хвилин до фінального свиста ми заробили штрафний удар. Сильним ударом К відправляє шкіряного в дальній нижній кут воріт суперника. Радості немає меж. Відразу сідаємо масовано в захист і тримаємо оборону до останнього. Переграли лишніх 5 хвилинФ але все ж таки вистояли і здобули цю тяжку перемогу.
Фінальний свисток. Всі кричать, обіймаються. Відчуття ніби виграли ЛЧ і не менше. Ніхто не може повірити що ми це зробили. Підходимо всі до банера і робимо декілька спільних фото. Організатор Т вручає грамоти і кубок. Підіймаю кубок над головою і ці відчуття я не передам вам ніколи словами. Це щось неймовірне.
Після фотосесії відправились святкувати чемпіонство. П"ємо з кубка, говоримо на різноманітні теми, в тому числі про перемогу ФКВЛ з рахунком 3:0 у вище згаданого МЗ.
Отож, завдяки турніру ми зібрали 3380 грн., які підуть на допомогу добровольчим батальйонам на сході.
В єдності наша сила! Слава Україні!
