накипіло:

Було…
гуляли, сміялись…
один біля одного, ніщо не помічали
я йшла додому
і думала: "Лиш би не закохатись".
Та серце вже розривалося від болю
А ми жили…
дні… ночі… тижні…
І потім твій дзвінок: "Привіт, що робиш?".
заговорили…
зрозуміли. що ми єдині,
єдині всюди…
ми зустрічались.
Та знаєш, життя воно таке…
і радість, біль, і горе, щастя…
І все забулось тобі тепер… а я…
Та хто тепер я? Без тебе я.
Отак минає день і ніч…
і знову день… і знову ніч…
і тиждень, й рік, і два, і три
живеш та ходиш;
п'єш, їсиш і молишся…
і любиш її,
і я люблю його.
його це ти і крапка.
Я задихаюся від болю
та ти не чуєш.
Я тихо зникаю, а ти не згадаєш.
…я чекала, чекала, та ти гуляєш, радієш
обнімаєш, цілуєш її… Навіщо?
твоє: "Привіт, як справи? "
поможе мені встати.
Банальна фраза, але така жадана
І думка одна лиш: "До тебе".
Було б в іншого закохалась
Та серцю не прикажеш…